Prague & Dresden: First Love

Це була моя з коханою Альонкою перша сумісна подорож закордон… Коли ми святкували нашу четверту річницю стосунків. Це була не просто подорож… Емоції, що ми тоді відчували, дійсно були схожі на ті емоції, коли вперше закохуєшься…

Перед поїдкою, звісно, переживали, зовсім не маючи уяви про те, що там і як. Тому скористались послугами компанії Аккорд-Тур (а точніше, їх партнера “My Travel”). Організаційні питання пропущу і почну відразі з подорожі.


Day 1.

Як і більшість тур-подорожей, наша починалась зі Львова, який зустрів нас 11 листопада 2014 року звичною пасмурною погодою та дрібним дощем.

Костьол Ольги та Єлизавети, який завжди зустрічає та проводжає гостей міста, таємно сяяв, немов замок Дракули:

Відразу за ним виринув і улюбленець Альонки – Собор Святого Юра:

Підмерзаючи, ми добігли до площі Ринок та відразу завітали на каву зі штруделем до “Копальні Кави”.

Опісля, трохи поблукавши, ми пройшлись по музеях. Багато фотографій не показую, але карета мене дійсно вразила:

Неможна так просто бути у Львові і не сфоткати Оперний Театр. Навіть коли тут в десятий раз.

…і не сфоткатись на площі 🙂

Пів дня позаду, треба вирушати до вокзалу та їхати до Терміналу “А”. Знову вітаємось та ненадовго прощаємось з костьолом.

Відправились майже вчасно. В душі переживання та трохи тривоги, я час від часу брався за серце, щоб заспокоїтись. А можливо… Щоб доторкнутись до дечогось, символічно важливіше, аніж поїздка…

Кордон пройшли швидко, якщо не помиляюсь, 2,5 години, і вже незабаром пили каву та куштували бутерброди на території Польщі.


Day 2.

Ніч була важка, я весь час не міг компактно вкластися, моя клаустрофобія бажала місця побільше, але то все дрібниці, бо о 8й ранку 12го листопада наш комфортний автобус “SETRA” розпахнув свої двері в центрі Праги, і ми вирушили гуляти пішки.

Пра́га (чеськ. Praha) — столиця та найбільше місто Чеської Республіки, адміністративний центр Центральночеського краю (чеськ. Středočeský kraj), а також двох її районів Прага-Захід та Прага-Схід. Прага розташована в західній частині Чехії, в історичній області Богемія.

У X-XII століттях Прага була столицею Чеського князівства, у XII-XVIII століттях — столицею Чеського Королівства, у 1806–1867 рр. — столицею Чеського королівства у складі Австрійської імперії, у 1867–1918 рр. — провінційним містом Австро-Угорської імперії, у 1918–1939 та 1945–1948 рр. — столицею Чехословацької Республіки, у 1939–1945 рр. — німецького протекторату Богемії та Моравії, у 1948–1990 рр. — Чехословацької Соціалістичної Республіки, у 1990–1992 рр. — Чехословацької Федеративної Республіки, а з 1993-го — столицею Чеської Республіки.

Прага відома поетичними назвами: Місто ста веж, Матір міст, Злата Прага.

Це Громадський будинок (чеськ. Obecní dům) — культурний і громадський центр міста Праги, столиці Чехії, репрезантивна празька будівля, споруджена у 1906–1911 роках в стилі сецесії.

В громадському будинку діють: кафе, ресторан, винний ресторан, концертні зали, виставкові зали.

Внутрішні стіни розписані цілим рядом чеських художників, які народилися у першому десятилітті 20 століття.

Місце, де знаходиться громадський будинок, відоме тим, що з кінця 14 і до 15 століття тут знаходився королівський двір — резиденція чеських королів, починаючи з Вацлава IV і закінчуючи Владиславом ІІ. Меморіальна дошка на будівлі вказує на те, що з 1454 року тут жив земський правитель, а з 1458 року чеський король Їржі з Подєбрад.

Спершу ми намагались триматись гіда, але по-перше: його не було чути, по-друге: нам хотілось більше фотографуватись, і по-третє – ми не звикли до екскурсій та гідів, бо завжди мандруємо самі, і тут наш “поводир” треба був тільки для того, щоб показав, де зустрічаємось і о котрій, де поміняти гроші, ну і, в принципі, все.

 

Дібрались до основної площі – Старомєстської.

Староміська́ пло́ща або Ста́ромєстська пло́ща (чеськ. Staroměstské náměstí) — старовинна площа у середмісті столиці Чехії Празі — Старому Мєсті, багата на історико-архітектурні пам’ятки XIV—XIX століть. Загальна площа майдану становить близько 15 тисяч м². Площу творять культові, громадські й житлові споруди XIV—XIX століть, архітектурні стилі яких варіюються від готики до бароко, ренесансу й рококо (останній — в окремих деталях будинкових фасадів та інтер’єрах), що робить вигляд майдану неповторним і легко впізнаваним. Староміська площа оточена або від неї відходять такі празькі вулиці й майдани: Целетна вулиця (Celetná ulice), Паризький проспект (Pařížská třída), Довгий проспект (Dlouhá třída, Длугий проспект), Тинська вулиця (Týnská ulice), Мала площа (Malé náměstí), Залізна вулиця (Železná ulice), площа Франца Кафки (Náměstí Franze Kafky). На Староміській площі — бруківка.

Де дуже атмосферно грав якийсь місцевий етнічний гурт!

Відомий всім годинник на вежі.

Головні споруди:

  • Старомєстська ратуша;
  • Празькі куранти (чеськ. Staroměstský orloj);
  • Тинський храм (чеськ. Kostel Matky Boží před Týnem, Костел Матері Божої перед Тином);
  • Тинське подвір’я або Тин (чеськ. Týnský dvůr, Ungelt, Týn);
  • пам’ятник Янові Гусу;
  • Церква святого Миколи (чеськ. Kostel svatého Mikuláše, Костел святого Мікулаша);
  • Палац Ґольц-Кінських (чеськ. Palác Golz-Kinských);
  • Будинок «У кам’яного дзвону» (чеськ. Dům U kamenného zvonu);
  • Будинок «У Мінути» (чеськ. Dům U Minuty).

Вузькими вуличками, наш шлях пролягав до Карлового мосту…

 

 

 

А ось і міст…

Карлів міст (чеськ. Karlův most) є найстарішим мостом через річку Влтаву в столиці Чехії місті Празі і другим за давниною мостом у Чехії. У Чехії, він був історично четвертим зведеним кам’яним мостом.

Карлів міст побудований з плит піщаника, його довжина — 520 м, а  ширина — 10 м. За понад 6 століть свого існування міст був декілька разів серйозно пошкоджений повенями (у 1432, 1496, 1784 та 1890 роках).

Карлів міст будувався у період від 1357 по 1380 роки, і аж до 1841 року це був єдиний кам’яний міст у Празі. Його будували на місці романського мосту королеви Юдити, побудованого у 1170 році і знищеного повінню 1342 року.

Міст будувався за наказом короля і імператора Карла IV, а першим архітектором і будівельником був знаменитий зодчий Петро Парлерж. Цей чудовий архітектор побудував також мостову вежу на правому березі річки Влтави з боку празького Старого Міста і прикрасив її своїми скульптурними роботами. Ця башта разом з мостом та двома мостовими вежами на лівому березі річки утворюють ансамбль готичної архітектури виняткової краси.

Трохи річкових панорам 🙂

 

 

І ми!))

Будівництво Карлова моста було доручено відомому у той час архітекторові Петру Палержу. Для того, щоб міст простояв століття, архітектор вирішив додавати в будівельний розчин не тільки камені і пісок, але і сирі яйця. По всьому королівству був виданий наказ про те, щоб везли до Праги зі всіх околиць яйця.

Легенди про будівництво моста
Жителі міста Велвари відрізнилися: вирішили зварити яйця, щоб вони не розкололися по дорозі. Довгий час сміялися потім над ними жителі всієї Чехії, пригадуючи їх кмітливість.

Жителі містечка Унгоште не тільки привезли сирі яйця, але ще і сир з молоком. Природно, що це вже не стали класти в будівельну суміш. Але вважається, що саме тому, що чехи вклали все, чим так гордиться їхня країна, в будівництво мосту, Карлів міст стоїть вже понад 6 століть.

Існує легенда про те, що міст утримує сам Диявол, що домовився з архітектором.

Пора вирушати до готелю, але сьогодні ми сюди ще мали повернутись…

Танцюючий, або п’яний будинок.

Заселившись, ми на швидку руку зібрались, та вже міським транспортом вирушили знову в центр, до вечірнього міста.

 

 

 

Ми знову пройшли тією ж дорогою, насолоджуючись враженням, та опинились на мосту, на самій середині моста. А далі… а далі маленький секрет:)

Заспокоївшись, посміявшись та поплакавши, ми завітали до славнозвісної Витопної, щоб в незвичайних умовах вдмітити наші заручини))

Ця ресторація відома тим, що замовлення приносять не офіціанти, а розвозять… потяги! Саме так, по всіх залах розведена залізна дорога, в кілька ярусів, до кожного столу виведений заїзд, і ці потяги розвозять замовлення! Дуже смачно, недорого, та весело!

 

Все, тепер – до готелю та відпочивати! Бо завтра – Дрезден… Але наостанок першого дня, хочу навести ще кілька цікавих фактів про Прагу:

1. У Празі збереглася остання у світі діюча система міської пневматичної пошти, що з’явилася уперше 1887 року. На жаль, під час повені 2002 р. декілька станцій було пошкоджено, і система перестала працювати. Чеська пошта збирається відреставрувати її і знову ввести в дію. Окрім музейно-історичного значення, така система має і чисто практичне застосування: наприклад, телеграма або дрібний пакет з поштамту в Новому місті можуть бути доставлені на Празький град впродовж 3-5 хвилин, що істотно швидше за будь-який інший вид транспорту, включаючи кур’єрську службу.
2. У 20-30 рр. XX століття в Празі був побудований найбільший у світі (площа 202 х 310 м) універсальний стадіон «Страгов» в одноіменні частині міста з трибунами на більш ніж 200 тис. місць (включаючи 50 тис. місць для сидіння), що використався для проведення зльотів чеського фізкультурно-патріотичного суспільства «Сокіл», пізніше спартакіад. По своїй місткості з ним може змагатися тільки стадіон для проведення автоперегонів в американському Індіанаполісі. У 1932 р. на острові Штванице побудований перший в Європі стадіон з штучним льодом, місце проведення чотирьох чемпіонатів світу з хокею із шайбою.
3. Бронзовий пам’ятник Яну Жижці на пагорбі Витків (висота — 9 м, маса — 16,5 т), відкритий 1950 року, нині вважається третьою за величиною бронзовою кінною статуєю у світі.
4. 17 травня 2007 року у той час діючий мер Праги Павло Бем вчинив успішне сходження на Еверест, ставши десятим чехом, що підкорив найвищу вершину світу.
5. У Празі жив рабин Єгуда Лев Бен Бецалель, який, за легендою, створив найвідомішого ґолема. За переказами, ґолем був створений на березі Влтави з чотирьох стихій. Останки голема досі лежать на горищі Старонової синагоги — найстарішої в Європі, що діє і понині. У ній збережений в недоторканості стілець, на якому рабин сидів під час молитов. Під час екскурсій гіди розповідають ренесансну притчу про ґолема, яка була розвинена в творах Карла Чапека і Густава Майрінка.


Day 3.

Будильник, вранішня кава, автобус – і ми вже в дорозі до Німеччини, славетного міста Дрезден. Переїзд був легким та цікавим, вражали пейзажі та селища, що тряплялись по дорозі. Нас, як вперше виїхавших до Європи дикарів, здивував кордон між Чехією та Німеччиною, вірніше, його відсутність. Тільки табличка промайнула перед очима, що це вже Дойчленд.

Підвезли нас до самого старого центру, збоку Цвінгера, в який ми потім таки завітали. До речі, раджу не вестись на “заманливі” попозиції від турагенств, стосовно факультативних екскурсій: так, тут пропонували екскурсію за 30 евро, ми відмовились, але зайшовши всереду, дізнались що квиток коштує 10 євро… який ми взяли і, чесно кажучи, зовсім не пошкодували! Чого тільки варта “Мадонна” Рафаеля.

 

Дрезден (нім. Dresden; в.-луж. Drježdźany та н.-луж. Drježdźany від старолужицького Drežďany; чеськ. Drážďany; пол. Drezno) — місто в Німеччині, адміністративний центр землі Саксонія. Населення міста становить 529 781. Місто є одним з найбільших центрів промисловості, транспорту, науки та культури Німеччини.
Місто розміщене на віддалі 200 км на південь від Берліна на річці Ельба у Дрезденській долині. З заходу та південного заходу місто обмежене Рудними горами, з півдня та сходу Ельбськими пісковиковими горами, зі сходу та північного сходу Лужицькою височиною.
Назва походить від слова Drježdźany з старосерболужицької мови і позначає людей з заболоченої місцевості чи плавнів.

На фото нижче – Дрезденський замок-резиденція. Найстаріша будівля, згадується ще в 1289 році.

Ці статуї на верхівках будівель варті того, щоб їх постійно фоткали.

А ось і в Цвінгерський парк.

 

Дрезденський Цвінґер (нім. Zwinger) — історичне місце в Дрездені, комплекс з чотирьох будов. Назва походить від його розташування — у середні віки «цвінґером» називали частину фортеці між зовнішньою і внутрішньою фортечними стінами. Перший варіант Дрезденського цвінґера був і створений саме між фортечними мурами міста. Нині тут розташовані різні за призначенням музеї, серед котрих і уславлена Дрезденська картинна галерея, Музей порцеляни та Фізико-математичний музей.

Складові частини комплексу:
Вежа Кронентор
Павільйон Глокеншпильпавільйон з карильйоном, єдиним, який створили.
Вальпавільйон оранжереї
Німецький павільйон
Природничо-науковий павільйон
Фізико-математичний павільйон (Фізико-математичний салон)
Французький павільйон.

Музеї Цвінґера:
Дрезденська картинна галерея (Галерея старих майстрів)
Дрезденська збройова палата
Фізико-математичний салон
Музей порцеляни (Дрезден)
Музей скульптури
Музей мінералогії та геології

Ми були в Картинній галереї, Фізико-математичному салоні та Музеї порцеляни.

Саму картинну галерею ми залишили на вечір, а самі погнали далі.

На фоні – Музей «Зелене склепіння» (нім. Grünes Gewölbe) — знаменита колекція коштовностей в Дрездені, колишня князівська скарбниця Веттінів, що охоплює період від Ренесансу до класицизму. Назва найбагатшої колекції коштовностей в Європі походить від колон Залу коштовностей «Pretiosensaal» (від лат. pretios — цінний), що мали малахітово-зелений колір, а зараз закриті дзеркалами.Музей «Зелене склепіння» входить до складу Державних художніх зібрань Дрездена і є їхнім історичним ядром, з якого виділилися окремі музейні колекції, наприклад, Фізико-математичний салон та Збройова палата.Колекція демонструється в двох постійних експозиціях — «Історичне зелене склепіння» та «Нове зелене склепіння» , що розташовані в західному крилі дрезденського палацу-резиденції.

Чумний стовб.

Ми закохались в цю вуличку!

Річка Ельба.

 

 

 

Пам’ятник Людвигу Рихтеру.

 

 

 

 

Фра́уенкірхе (нім. Frauenkirche — «церква Богоматері») — Євангельсько-Лютеранський храм в стилі бароко, який виступає домінуючою спорудою в центрі Дрезденської площі Ноймаркт, між Старим ринком та річкою Ельбою. Виступає чи не одним з найкращих прикладів протестантської церковної архітектури, увінчаний одним з найбільших кам’яних куполів на північ від Альп.
Збудована за наказом саксонського короля Польщі Августа Сильного в 1726–1743 рр. Попередницею собору була однойменна церква, збудована на цьому місці в 1472–1539 роках. До 1722 року стан будівлі храму настільки погіршився, що з нього довелось зняти дзвони. Новий храм споруджував по своєму проекту архітектор Георг Бер (нім. George Bähr).

У дворику  «Зеленого склепіння».

 

«Хід князів» – знамените настінне плиткове панно з мейсенскої порцеляни, одна з визначних пам’яток Дрездена. Створено в 1904-1907 рр.

 

 

Саксонська державна опера Дрездена (нім. Sächsische Staatsoper Dresden) — оперний театр у Дрездені, будівля якого відома також як Оперний театр Земпера нім. Semperoper.

Театр був споруджений в 1841 році за проектом архітектора Готтфріда Земпера, і спочатку в ньому проводилися спектаклі різних жанрів. Першою оперною постановкою стала «Евріанта» Карла Марії фон Вебера. 1843 року головним капельмейстером театру був призначений Ріхард Вагнер, композиторові вдалося поставити на сцені театру Земпера дві свої опери — «Летючий голландець» (1843) і «Тангейзер» (1845). Проте невдовзі Вагнер, як і Земпер, змушений був покинути Дрезден через політичні мотиви.

У вересні 1869 р. будівля театру була знищена пожежею. Протягом наступних 10 років спектаклі Дрезденської опери йшли у тимчасовому дерев’яному театрі, що вміщав 1800 глядачів. Зокрема 1869 року в дерев’яному театрі була поставлена драма Ґете «Іфігенія». 1878 року театр було відновлено під орудою Манфреда Земпера, старшого сина Готтфріда. Біля входу в театр були встановлені скульптури Йоганна Вольфганга Ґете і Фрідріха Шиллера, у нішах бічних фасадів — Шекспіра, Софокла, Мольєра й Евріпіда. Внутрішній інтер’єр був багато прикрашений з використанням дорогих матеріалів.

Після 1918 року Земпер-Опера стала офіційно називатися Дрезденською державною оперою. В першій третині XX століття Дрезденська опера стала місцем прем’єр опер Ріхарда Штрауса, зокрема «Саломеї» (1905), «Електри» (1908), «Кавалера троянд» (1911), «Олени Єгипетської» (1928), «Арабелли» (1933), «Мовчазної жінки» (1935).

У лютому 1945 року театр був зруйнований під час бомбардування Дрездена англійськими та американськими військами. Відновлення театру розпочалося лише 1977 року після того, як були знайдені креслення Земпера. Відкрився відновлений Дрезденський театр на 40-ві роковини бомбардування — 13 лютого 1985 року оперою К. М. Вебера «Вільний стрілець», саме цей твір звучав востаннє перед закриттям театру в 1944 році.

Після об’єднання Німеччини театр було названо «Саксонською державною оперою». У серпні 2002 року Оперний театр постраждав від повені, коли вода в Ельбі піднялася на 9 метрів. Відновлювальні роботи тривали три місяці. Спектаклі у театрі йдуть німецькою мовою, чільне місце в його репертуарі займають твори композиторів, що працювали у Дрездені – К. М. Вебера, Р. Вагнера і Р. Штрауса.

 

 

 

 

Нажаль, в Цвінгері, а саме в картинній галереї, заборонено фотографувати, але в Фізико-математичному салоні – цілком, тому фотографіїї тільки звідти.

Зала з годинниками, компасами та різними вимірювальними приладами.

 

 

Далі – зала з телескопами.

Та зала з мапами та різними глобусами.

Коли вийшли на вулицю, буле вже темно, але нам було радісно – такий чудовий день, та ще й вечірній Дрезден!!!

 

І як же ж не спробувати німецького пива? 🙂

Ледь знайшовши супермаркет, десь глибоко під землею, ми, крім пива, купили ще дещо скуштувати. Посміялись, коли побачили цінові категорії на німецьке бюджетне шампанське – приблизно 1 евро, та вгледіли “Совєтскоє шампанскоє” по ціні 11 євро!)))

Що хочеться відмітити – такого чистого міста ми ще не бачили. Та крім того що чисте, все побудовано та поставлено так, що нікуди й голку впхнути. Аж блищить німецька педантичність та ідеальність, аж очі коле. Можливо через це, відчувався якийсь дискомфорто… Тобто, хочу сказати, що місто надзвичайно красиве, супер, “бімба”, але жити б в ньому не змогли.

А з Прагою навпаки – там хочеться залишитись. І так, хочеться повернутись туди. “Ми їдемо додому, сонечко” – так я Альонці, чи Альонка мені сказала в автобусі по дорозі в Чехію.


Day 4.

Ранок. Так добре. Приємна втома та легкі почуття! Так чудово прокидатись в чужомі місті, в іншій країні… Та нажаль, вже збираємо речі, пакуємо в автобус, який вже о 19.30 забере нас звідси та помчить додому.

Вже добре орієнтуючись, ми пройшли по житловому квраталу, сіли на трамвайчик та швидко дістались центру міста.

Ось такі краєвиди відкривались нам по дорозі.

Що дуже цікаво, трамвайні колії частково, але навіть у самому центрі, зведені як мости, що проходять на будівлями.

В цей останній день ми смакували Прагу, запам’ятовуючи все, вдихаючи повітря цього прекрасного міста.

 

На фоні, до речі, Національний музей (чеськ. Národní muzeum) — найбільший і найстаріший державний музей у столиці Чехії місті Празі, головне й найбільше зібрання матеріалів з історії та культури Чехії.

 

Знову Староміська площа, центральна споруда на якій – Костел Божої Матері перед Тином (чеськ. Kostel Matky Boží před Týnem) або Тинський храм (чеськ. Týnský chrám; це народна назва), зустрічається також назва Тинська церква Діви Марії) — католицький храм, парафіяльний костел у столиці Чехії місті Празі, одна з визначних історико-культурних пам’яток міста і країни, будівництво якого відноситься до середини XIV — початку XVI століть.

 

Ці фото і далі зроблені з Годинникової Вежі.

 

 

Ця черепиця не давала спокою нашим душам…

 

А ось і “вєсєльчакі”, яки пищали та щипали дівчат прямо на площі 😉

Ну і звісно – фото з прапором коханої України.

Перейшовши вже досить відомий Карлов міст, ми наррешті опинились на іншому боці Влтави і красивими вуличками попрямували до Празького Граду.

 

 

 

Починається…

 

 

Празький град (чеськ. Pražský hrad) — Празька фортеця, аналогічна кремлю у східних слов’ян; традиційна резиденція чеських володарів, деяких імператорів Священної Римської імперії, з 1918 року резиденція президента республіки, спочатку Чехословацької, а з 1993 Чеської.

Перша відома історії фортеця виникла на місці Празького граду в IX ст. Надалі град розширявся й добудовувався, доки не став одним із найбільших замкових комплексів у світі. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, маючи довжину 570 м і ширину 130 м він є найбільшим замком у світі. Частиною комплексу є собор святого Віта — головний кафедральний собор Праги, у якому поховано багато видатних правителів Чехії, а також знаходиться гробниця св. Яна Непомуцького.

А це вже – Собо́р свято́го Ві́та (чеськ. Katedrála svatého Víta, до 1997 року; повна сучасна офіційна назва: Кафедральний собор святого Віта, Вацлава і Войтеха / чеськ. Katedrála svatého Víta, Václava a Vojtěcha) — католицький храм, кафедральний собор, присвячений святому Віту, у столиці Чехії місті Празі; шедевр готичної та неоготичної архітектури, з яким щільно пов’язана історія міста та країни, усипальниця королів Богемії, сховище коронаційних регалій.Празький собор святого Віта — це один з найвідоміших соборів у світі, видатний взірець культового будування, як за технічними характеристиками, так і за художнім рівнем, один із символів Праги.Собор розташований у Празькому Граді, є його невід’ємною складовою.

Його просто нереально сфотографувати цілком, тому показую одну фотку з інтернету.

І свої фото – як змогли, так і фоткали!

 

 

Це просто грандіозна споруда!

 

Майже все, день закінчується, і нам залишається потихеньку прощатись з Прагою…

Але спочатку – прогулянка на теплоході!

Доречі, поплавали за 10 євро кожен, а не за 25, як у турі пропонувалось. Окрема подяка тітоньці з Івано-Франківська, яка продавала квитки біля річки 😉

 

 

 

Не пам’ятаю, щоб колись було так тяжко залишати якесь місце. А з Прагою було саме так – ми тягнули час, як тільки могли, але він все йшов вперед… І насолоджуючись вечірнім містом, ми потихеньку, крізь сувенірні лавки, попрямували до місця збору групи.

 

 

 

 

 

А Прага, тим часом, вже починала готуватись до святкування Різдва…

 

Ми ще повернемось, обов’язково повернемось сюди. Хоч на день, неповний, але приїдемо ще до гостинної столиці Чехії. Обіцяємо!


Day 5.

Повернулись до Львова зранку, стомлені, але неймовірн щасливі!

Сиро та холодно, тому ми знову перебіжками: музей – вулиця – ресторан – вулиця – музей…

Не можу не викласти 😉

Молитва за наших хлопців на фронті у Вірменському костьолі…

В музеї Пошти.

 

 

 

Холод холодом, але на Ратушу таки полізли))

 

 

 

 

 

Наша маленька Прага…)))

В “Копальнях Кави”.

І нарешті, фото з нашими новими друзями з Одеси – Максом та Валерією, з якими ми були в одному турі, але познайомились перед самим від’їздом додому, а потім чудово провели день у Львові!

P.S.: а ось і відео наостанок! 🙂

Advertisements

2 thoughts on “Prague & Dresden: First Love”

  1. Димка, тебя нереально интересно читать. От корочки до корочки, как говорится.

    Like

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s