Тернопіль. Гусятин. Сидорів. Львів

Традиційно, на свій День Народження ми з коханою їдемо у подорож. Завжди захоплюємо Львів, бо там затишно та святково завжди. Цього разу ми відмітили нашу маленьку дату в Тернопільській області, нарешті доїхавши до Сидорівського замку, після чого поїхали у Львів.


 12093805_532017626953609_1523172737_n1

День 1.

Незважаючи на те, що ми вже кілька років подорожуємо і навчились за лічені хвилини збиратись, іноді все ж таки не вдається вгадати з одягом. Приїхавши до Тернополя о пів на четверту ранку, дико замерзші, ми трохи побродили по вокзалу, розуміючи, що замерзаємо ще більше. Нам нічого більше не лишалось, як знайти кімнати для відпочинку та арендувати на годинку. Десь за вокзалом ми знайшли таку будівлю, і за 75 грн взяли номер, в якому, повністю в одязі, накрившись всіма можливими ковдрами, обійнялись, та трохи подрімали, зігріваючись.

Вже дуже скоро все ж таки треба було вставати, і тоді почався наш шлях через дикий холод до Сидорівського замку.

З Тернопольскої автостанції ми вирушили до Гусятина, де не дочекавшись авотбусу, який ходиь раз в день в Сидорів, взяли таксі та поїхали так. Добре, що недалеко було – хвилин 15-20 зайняв наш переїзд.

2

Замок знаходиться на краю села, на пагорбі. Навколо пагорба протікає струмочок, тому ми перебирались на бік замку через повалене дерево.

3

Си́дорівський за́мок — оборонна споруда середини XVII ст., пам’ятка архітектури місцевого значення. Розташований в селі Сидорів, приблизно сімома кілометрами південніше районного центру Гусятин Тернопільської області. Зведений на високому пагорбі, що омивається з трьох боків річкою, з пісковику та вапняку в 40-х роках XVII століття шляхтичем Марціном Калиновським з відомої та могутньої на той час родини Калиновських гербу Калинова. Замок мав 7 веж і досить витягнуту з півночі на південь форму. Довжина замку з півдня на північ 178 метрів, а з заходу на схід лише 30 метрів. Замок був сильно пошкоджений під час турецької навали 1672 року, потім відновлювався. З початком XVIII століття втратив оборонне значення, занепав і потроху руйнувався аж до наших часів.

4

Історія Сидорівського замку пов’язана насамперед з родиною Калиновських гербу Калинова.

Рід походить від Анджея (Єнджея) Калиновського (1465–1531). Його правнук — генерал подільських земель Валентій Александер Калиновський, дружина В. А. Калиновcького — Ельжбета Струсь. Вони мали 3-х синів, з яких наймолодший Марцін (Мартин) став польним гетьманом коронним, а після смерті братів успадкував багато земель на Поділлі: Вінницю, Умань. В Сидорові був родовий замок. Тут гетьман Марцін Калиновський на острівці, утвореному річками Суходіл та Слобідка, наказав поставити на горі в 1640 р. кам’яний замок.

5

Замок мав форму острівця та розміри 30 на 178 метри.

6

1672 року замок був взятий турками, 1673-го відвойований коронним військом. 3 роки тут був комендантом Ян-Самуель Хшановський (з дружиною Анною пізніше відзначилися при обороні Теребовлі в 1675 р.). Я.-С. Хшановський залишив замок, його знову зайняли турки, які значно знищили замок. Пізніше замок відбудовувався за сприяння ще один нащадок роду — кам’янецького каштеляна Марціна Калиновського (? — 1738), який сприяв будівництву тут незвичайного за архітектурою костелу (обидва Марціни Калиновські були поховані в ньому). Після смерті Людвіка Калиновського Сидорів перейшов до його доньки Теклі, яка була одружена з Бєльським, пізніше до її доньки Анелі М’ячинської.

7

На початку XIX ст. замок купив Ігнацій Пайґерт і таким чином Сидорів перейшов до родини Пайґертів, якій належав до 1941 р. Поет та художник Юзеф Пайгерт мав тут величезну бібліотеку. Останні з родини Пайгертів не дбали про замок і він почав занепадати.

8

Південно-східна частина замку повністю зруйнована. Найкраще збереглась північна частина замку, де домінує двоярусна трикутна в плані та дещо закруглена ззовні дозорна башта. В стіни, що йдуть з обох боків від дозорної башти, вбудовані 2 напівкруглі двоярусні бастії. Також збереглася в напівзруйнованому стані південна напівкругла 2-ярусна бастея з в’їздною аркою та контрфорсами.

10

Замок дуже сподобався. Ми майже 2 роки намагались доїхати до нього, але дуже не зручно добиратись, тому для його відвідування прийшлось виділити весь день, хоча саме біля замку ми побули хвилин 40.

Далі знову в Гусятин, звідки на Тернопіль, і недоавго почекавши, сіли на автобус до Львова.

А це – костел в Гусятині.

11

Костел святого Антонія та монастир бернардинців — пам’ятки архітектури національного значення XVII ст. у місті Гусятині на Тернопільщині. Костел станом на 2015 рік — діючий парафіяльний храм РКЦ.

12.jpg

В Тернополі було дві годинки до автобуса, тому ми прогулялись парком трохи.

13

Це дуже захоплює. Ми захворіли переїздами, ночівками, відсутністю комфорту. Це дійсно чудово. Ці відчуття, коли вночі чи зранку, ти виходиш з потягу та ступаєш на новий вокзал. Ти шукаєш автостанцію, аби доїхати саме туди, куди тобі треба, в невідомих для тебе місцях, навіть коли тобі туди треба всього на півгодинки, а на дорогу ти втрачаєш пів дня, а то й більше. Це захоплює.

Цього разу вперше, ночуючи у коханому Львові, ми не залишились в “Галактиці”, а зняли квартиру – але де! Прямо на Площі Ринок, у сусідньому домі з Чорною Кам’яницею.

Швидко заселившись (речей всього нічного, два маленьких рюкзака), ми вийшли на прогулянку та завітали до “Криївки”.

14.jpg

Саме сьогодні, 19 квітня 2015 року, ми святкували 4 роки та 5 місяців наших відносин, а вже завтра – мій День Народження.

15.jpg

Поблукавши вечірніми вулицями, стомлені, пішли відпочивати.

16


День 2.

Виспались настільки, наскільки змогли собі дозволити, бо хотілось ще вдосталь нагулятись милим містом. Отримавши неймовірні подарунки від коханою Альонки, ми вирушили пити каву в знайому “Копальню кави”, яка знаходиться поруч.

1.jpg

Це традиція – ранок у Львові починати саме з цього закладу.

2

На вулиці було холодно, і здавалось, ось-ось піде дощ.

3.jpg

Але це зовсім не заважало нам насолоджуватись днем.

4.jpg

Вулиця зі всіма назвами.

5

Кохана запланувала цікавий маршрут по тим місцям, в які ми ще не навідувались. Це було незвичайно складно. До речі, це була наша сьома поїздка до Львову.

7.jpg

Закинутий палац.

8

Красивий будинок.

9.jpg

Площа Ринок.

10

У дворі, поблизу центра, знайшли алкогольний магазинчик, куди завітали.

13

А коли вийшли звідти…. Львів, ми тебе дуже любимо.

12

Не пам’ятаємо жодної поїздки до Львову, щоб не було дощу. Навіть взимку, на Різдво.

Перебіжками завітали до тиру.

14

16

О, чудо, на небі вишло сонце!

17

На Площі Ринок.

18

Домініканський Собор.

19.jpg

Завітали перекусити до ресторації “Пструг, хліб та вино”, де мене привітав головний кухар сурмами та смачним тортиком.

21.jpg

Смакота!

20

22

Дещо про ресторацію:

Ця історія розпочалась давно. У 1826 році трапилась сумна подія – завалилась стара львівська ратуша, давши тріщину внаслідок будівельних маніпуляцій. Єдиними постійними мешканцями ратушевої вежі були сурмач та його родина. Руїни поховали під собою двох жовнірів, п’ятьох робітників та сурмача.  З того часу сім’я сурмачів покинула вежу ратуші назавжди та оселилась поруч із помешканням львівського дзигармайстра в жидівській дільниці. Тут близько до ратуші та й безпечніше. Заробітки муніципальних працівників невеликі, тому довелось у вільний час зайнятись тим, що найкраще вміли робити. Дзигармайстер добре знається на вині та випікає найсмачніший у місті хліб. А сурмач з родиною готує  в печі найсмачнішу карпатську форель, по-гуцульськи  пструг. 

23

Наша прогулянка продовжилась, і ми вже під сонечком бугали далі по місту.

24

Оперний Театр.

25.jpg

Пам’ятник туристу.

26.jpg

Палац Потоцьких.

27

Новий товариш Альонки – монах з бочкою вина.

28.jpg

Детально про цікаві місця, храми, церкви, палаци та інше, чого у Львові неймовірно багато, розказано в інших моїх статтях, тому зараз в подробиці вдаватись не буду, тільки коротко про прогулянки.

Завітали до цікавого дворику недалеко від центру.

30

33

Що правда, то правда.

29.jpg

31

Тут ми ночували.

34.jpg

Вид на вечірній Львів з даху ресторану “Дім Легенд”, яким ми традиційно завершуємо відвідини міста.

35

І вже на вокзалі, очікуючи на посадку до потягу, зустрілись з моїм другом Богданом, який приїхав сюди у відрядження.

36

Було круто, два дні пролетіли швидко, як ніколи, і ми знову повертались додому, до Києва, в очікуванні на нові подорожі!

Advertisements