Галицький замок та Скелі Довбуша

Кілька років ми намагались попасти в Скелі Довбуша, та все ніяк не могли визначитись з маршрутом, і коли вже об’їздили більшість всього масштабного та цікаво в Україні, вирішили таки дістатись до скель, і 21.06.2015 таки опинились там.

tumblr_inline_nucl0uIegG1tut0et_1280


Галицький замок

Наш потяг прямував до Івано-Франківська, але сенсу їхати туди, та потім витрачати час і повертатись до Галича не було, адже, як з’ясувалось вже в дорозі, ми робили в ньому двохвилинну зупинку.

image

Ще не було п’ятої ранку, а ми зіскочили на вузькій платформі та, замерзаючи, поплентались в бік замку.

image

Нам пощастило пересікти річку Дністер, та ледь стримуючи стукіт зубів від холоду (6 градусів показував термометр на одному з будинків), ми завітали до АЗС, щоб випити кави та хоч трохи зігрітись. Вже після, через центр міста, вирушили до замкової гори.

image

Безлюдний центр:

image

Рухаючись, зігрівались, але все одно було дуже дискомфортно.

image

З гори відкривався живописний туманний пейзаж:

image

А ось і замок, немов сховався подалі від людей та сучасного світу:

image

Галицький замок (або Старостинський замок) споруджено в середині XIV ст. Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев’яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (XII–XIV ст.). Польський історик Є. Геленіуш у праці «Розмови про Польську Корону» розповідає: «Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…» — а далі стверджує, що із занепадом столиці, «один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста…» Про те, хто і коли знищив княжий дерев’яний замок точно невідомо. Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода — князь Любарт у 1350–1352 рр. У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця XIV до XV ст. він був одним із найбільших в Галичині. Тоді його залога налічувала понад 1000 осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї.

image

1436 року замок був наданий молдавському господарю Іллі I (після складання ним присяги на вірність польському королю Владиславу III Варненчику у Львові). Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи.

1509 р. дерев’яний замок витримав облогу волохів під проводом господаря Молдавії Богдана III Сліпого. Oдним з очільників оборони був дідич Рогатина Станіслав Ходецький.

Близько 1520 року замок було відбудовано за сприяння руського воєводи Отто Ходецького.

Наприкінці XVI століття замок згорів. На його місці звели нерегулярний за планувальною конфігурацією, наближений до трикутника замок з пісковику та цегли. Він складався з 2-х частин, розміщених на 2-х терасах:

верхнього укріплення — власне замку,
нижнього подвір’я, оточеного мурами з 5-ма баштами і 3-ма в’їзними брамами, додатково обнесеного земляним валом і глибоким ровом.
Протягом 1594–1621 рр. укріплення витримувало напади турків з татарами. З 1590 по 1633 рік на Галич 29 разів нападали татари з османами, найбільш руйнівними були напади 1594, 1612, 1624 років.

За описом 1627 року замок був оточений з трьох боків валами, на яких височіли п’ять оборонних башт (деякі з них були мурованими), і мав три в’їзні брами. Під час визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія Семена Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Богдана Хмельницького. Після неодноразових спустошень і руйнувань необхідно було відновлювати і ремонтувати замкові будівлі.

Перебудову замку провів у XVII ст. галицький староста Анджей Потоцький (виділив на це 42 тис. злотих). У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що А. Потоцький власним коштом відреставрував його: «від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом». План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні.

Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав 2 тераси, 3 муровані башти по кутах, 9 комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катажини (Катерини).

Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська під командуванням бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші на прізвисько «Шайтан» взяли твердиню. Залога, якою керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували, вибухом висадили у повітря частину оборонних стін, веж. Згодом замок відбудували; через розбудову нового міста-фортеці Станиславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення, запустіла. Згідно з розпорядженням губернатора, 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, матеріал використали для будівництва міста біля пристані. Руїни, що залишилися від давньої фортеці, бовваніли над Галичем до кінця XX ст.

image

До наших днів від замку кінця XVI ст. дійшли руїни мурів 5-гранної наріжної (західної) башти на рівні 2-го ярусу, рештки оборонної стіни з бійницями. На території замку збереглися численні підвальні приміщення.

Нині Галицький замок охороняє держава. Згідно з Генеральним планом розвитку Національного заповідника «Давній Галич» на 2001–2015 рр., тут ведуть реставраційні роботи. У проекті реставрації цієї національної пам’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південнозахідну вежу та каплицю св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.

Скелі Довбуша

Повернувшись до Івано-Франківська, ми швидко пересіли на автобус, що прямував до Болехова, а вже звідти ми домовились з таксистом, який довіз нас до колиби в Бубнищі, де ми смачно перекусили та трохи зігрілись на сонечку.

image

Щойно вийшли звідти, як зустріли їздових коней, і довго не роздумуючи, поїхали далі верхи.

image

Ось і скелі. Ми кайфували від пейзажів та запахів в цьому лісі!

image

 

image

Майже всі вільні скелі були зайняті скелелазами, а біля підніжжя стояли їх наметові табори. Деяці місця нагадували кадри з фільму “Володар Персня”:

image

 

image

 

image

Поблукавши трохи, ми все-таки дістались основних скель.

image

 

image

 

image

Як же ж без фото з соколом?))

image

Хлопчик, який впарював фото з пташкою, запропоноував пвторагодинну екскурсію, на яку ми згодились, хоча ніколи взагалі екскурсій не брали. Але тут хотілось почути багато чого цікавого.

Отже, Ске́лі До́вбуша — скельно-печерний комплекс, унікальна пам’ятка історії та природи. Розташована поблизу села Бубнища (Болехівська міськрада, Івано-Франківська область), в урочищі Бубнище, на території створеного 1996 року Поляницького регіонального парку.Геологічна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам’яний лабіринт завширшки 200 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 1 км.За переказами, у XVII–XVIII ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», Михайло Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс.

image

Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х ст., під помешкання та в ролі фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі.

У X–XII ст. н. е. тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія.

image

Городище з трьох боків оточене скелями, з четвертого боку обмежене валом і внутрішнім ровом завширшки 10 м. Діаметр майданчика 40 м. У скелі вибитий колодязь, до якого ведуть кам’яні сходи. Колодязь (2 х 2 м, сучасна глибина 5—6 м) не доходить до води. У скелях вибиті три печери зі збереженими пазами від колод. На скелях зображені солярні знаки, поглиблення у формі долоні, личини. Поруч розташований великий курганний могильник, що складається з насипів діаметром 5 м і заввишки до 1 м.

Залишки 80% слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найвірогіднішому вигляді — створити єдиний комплекс дерев’яних наскельних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.

image

Після екскурсії, на якій ми піднімались наверх скель та пролазили через вузьки проходи, ми ще встигли трошки пофотографуватись в околицях.

На фоні коханих Карпат…

image

 

image

Дуже, дуже цікаво та красиво…

image

 

image

Часу ще було вдосталь, але нам ще треба було доїхати до Івано-Франківська знову, тому ми потихеньку почали повертатись, відловлюючи по дорозі ящірок.

image

Вже внизу, поки чекали на попутні авто, завітали до водоспаду:

image

 

image

В Болехові на зупинці.

image

Багато писати про Івано-Франківськ не буду, про нього розповім пізніше, але Ратушу таки покажу:)

image

Ну і, традиційно, вечір смачно закінчили в улюбленому “Бункері”!

image

Всього найкращого!

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s