Florence: The Homeland of Geniuses

Іноді життя дарує неочікувані приємні сюрпризи, так сталось і у нас – не плануючи, ми змогли побувати у прекрасній Флоренції, яку з захопленням дослідили та встигли по-своєму закохатись, адже саме в ній особлива енергетика та атмосфера!


Виїхавши зранку з величного Риму, ми за кілька годин вже були біля Флоренції, де шутко пересіли на електричку та за 20 хвилин опинились майже в центрі міста.

_DSC0298

Знайомство з цим чудовим містом почалось з церкви Санта-Марія-Новелла та однойменної площі.

_DSC0299

Попри віддаленість від моря й постійні політичні суперечності, Флоренція, столиця провінції Тоскана, XIII-XVII століть зробила грандіозний внесок у розвиток європейської та світової цивілізації. Місто дало світові таких гігантів, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Данте і Галілей. Місцевий діалект ліг в основу літературної італійської мови, флорентійська монета стала еталоном для всієї Європи, флорентійські художники розробили закони перспективи, флорентійські мислителі започаткували епоху Відродження, а флорентійський мореплавець Амеріго Веспуччі дав своє ім’я двом континентам (хоча це і сталося несправедливо щодо їхнього першовідкривача).

_DSC0303

За результатами опитування, що провів журнал Forbes серед фахівців 2010 року, Флоренція потрапила до дванадцяти найгарніших міст світу. І це правда!_DSC0305

Флоренція — столиця Відродження, «нові Афіни». На відміну від Рима, що перебував під сильним впливом папства, Флоренція завжди була волелюбною, протягом тривалого часу тут існувала незалежна Флорентійська республіка. Саме у Флоренції, починаючи з Джотто, творили найяскравіші майстри малярства, архітектури й усіх кунштовних мистецтв. До кінця XV століття місто вже набуло тих неповторних і прекрасних рис, які й досі привертають увагу людей. Уже були збудовані чудові храми й палаци, вже були написані унікальні фрески, і на майданах міста встановили дивовижні статуї. Приблизно в цю ж добу у Флоренції працювали Леонардо да Вінчі, і Мікеланджело, і Рафаель._DSC0309

Флорентійська республіка існувала з XII століття (з 1434 року була фактично диктатурою — одноосібною синьйорією банкірського роду Медічі). До неї належали також такі міста як Піза, Ареццо, Пістоя та Ліворно. Із Флоренцією пов’язане життя відомого харизматичного домініканського ченця та антимодерніста Джіроламо Савонароли, який наприкінці 15-го століття перетворив Флорентійську синьйорію диктаторів Медічі на теократичну Другу Флорентійську республіку, королем якої було проголошено Христа._DSC0311

У всій Флоренції дуже багато різноманітних вуличних фонарів, деякі з них мають свою особливу історію, як цей, що нижче. Правда, історію вже не пам’ятаю…

_DSC0312

Палаццо Пітті (італ. Palazzo Pitti) або Галерея Пітті — палац та галерея мистецтв у місті Флоренція, найбільший флорентійських палаццо, що нині існують. Знаходиться на Площі Пітті, позаду будівлі розміщуються Сади Боболі.

Невеликий (у порівнянні з теперішніми розмірами) палац належав суперникам Медичі — родині Пітті, звідки і його назва. У політичному протистоянні родина Пітті програла Медичі. Пітті примусили емігрувати, а Медичі на правах переможців перехопили палац. Цікаво, що назва палацу зберігала ім’я родини-вигнанців впродовж всього часу.

_DSC0313

Грандіозні ворота, крізь які ми неодноразово проходили. А ведуть вони на площу Республіки.

_DSC0318

Ще гулячи по місту нам з Альонкою було зрозуміло, що з висоти пташиного польоту Флоренція ще красивіша…

_DSC0322

Сімейні герби на палацах та будинках.

_DSC0323

А ось і велична Санта-Марія-дель-Фйоре з Баптистерієм! Як же ж важко її сфотографувати…

_DSC0324

Санта-Марія-дель-Фйоре (італ. Cattedrale di Santa Maria del Fiore) — уславлений катедральний собор в місті Флоренція. Один із символів міста і культури італійського відродження взагалі.

_DSC0327

Про цей собор дуже багато інформації на сторінці вікіпедії, тут скажу коротко кілька слів.

Первісно на цьому місці спорудили храм на честь Св. Репарати, що походила з міста Кесарія в Палестині. Репарата — католицька мучениця. Збережена неточна і напівлегендарна історія її життя. За різними варіантами церковних переказів її арештували чи то в дванадцять, чи то в п’ятнадцять років за відданість християнству. Дівчину катували на різні засоби, аж допоки не відтяли голову.

_DSC0330

Проект нового собору доручили створити талановитому Арнольфо ді Камбіо. Знаний архітектор був автором проектів церкви Санта Кроче та Палаццо Веккйо у Флоренції.

У місті склалась традиція будувати храми у вигляді латинського хреста. Прибудова каплиць наближала плани храмів до літери Т. Арнольфо ді Камбіо розробив оригінальний план, в котрому поєднав латинський хрест із центричною гранчатою ротондою, дах якої мав бути купольним. Вівтар і рамена трансепта вінчали каплиці. Архітектор не відмовлявся від новітньої на той час стилістики готики, але використав її елементи творчо, незвично. Відмінності від храмових зразків Франції та Німеччини в помітно широко розташованих сповпах, що розділяли три нави собору та широкі перспективи, котрі відкривались з ротонди на вівтар та каплиці в трансепті.

Нижче просто фото красивого будинку.

_DSC0333

Та фото золотих воріт Баптистерію.

_DSC0335

По смерті Арнольфо ді Камбіо у 1302 р. будівництво собору уповільнилось на тридцять років. 1330 року були знайдені мощі Св. Зіновія, передані собору, і будівельні роботи відновили. 1331 р. покровителем споруди стає заможна гільдія ткачів Флоренції. Роботи припинила епідемія чорної смерті, котрі відновили з 1349 року. Головував архітектор Франческо Таленті, котрий добудував дзвіницю. 1359 Таленти замінили на Джованні ді Лапо Гині (1360—1369). В черзі храмових архітекторів також Альберто Арнольді, Джованні д’Амброджо, Нері ді Фйораванте, Андреа Орканья. 1375 року остаточно розібрали старий храм Св. Репарати, а головну наву закінчили 1380 р.

Невдоволені флорентійці збільшили розміри собору, що збільшило і перехрестя. Вибудований під дах собор мав такий великий підбанник, що ніхто не наважувався доробити запланований купол. Вибудований храм мало поступався розмірами іншим готичним соборам, його довжина сягала бульше ста п’ятидесяти трьох метрів (Міланський собор довжиною 158 м.)

Як і більшість готичних соборів, його побудова розтяглась на століття. Собор до 19 століття стояв недобудованим.

_DSC0336

По смерті уславленого Арнольфо ді Камбіо собор злишався недобудованим. Для продовження робіт запросили художника і архітектора Джотто. Але той зосередив власні зусилля на побудові соборної дзвіниці. Відсутність канонів в зведенні дзвіниць надала можливість створити цілком оригінальну споруду. Джотто запропонував прямокутну вежу, зміцнену по кутах могутніми контрфорсами. Фасади вежі були прорізані подвіними віконними отворами. Додатково всі фасади дзвіниці рясно прикрашають багатоколірними інкрустаціями, котрі так полюбляли флорентійці в добу середньовіччя, та скульптурами. Джотто помер, коли велетенську дзвіницю лише почали вибудовувати. Але задум Джотто старанно втілювали послідовники.

_DSC0349

Незабаром після приїзду до Флоренції Брунеллескі захопився складним інженерним завданням — зведенням купола над кафедральним собором міста (1420—1436 рр.). Його зведення почалось майже одночасно з будівництвом Сан Лоренцо. Ідея купола — восьмигранне готичне склепіння, — готична форма, і була вже намічена будівельником собору Арнольфо ді Камбіо, кампанілу собору будував, як звичайно вважається, великий Джотто. Складність самої споруди полягала не тільки в зведенні купола, а й у спорудженні спеціальних пристосувань, які дозволили б працювати на великій висоті, що здавалося тоді неможливим. Раді міста Брунеллескі запропонував зробити легкий 8-гранний купол з цегли, який збирався б з граней-«часток» і скріплювався вгорі архітектурним ліхтарем, крім того, він зголосився створити цілий ряд машин для підйому вгору і роботи на висоті. Купол (його висота становить 42 м) був побудований без риштування що спиралось на землю. Купол складається з двох оболонок, пов’язаних нервюрами і горизонтальними кільцями. Підносячись над містом, купол, з його спрямованістю угору і гнучким пружним контуром, визначив характерний силует Флоренції, і самими сучасниками він мислився символом нової епохи — Відродження. Славі архітектора і міста сприяло й те, що купол освятив сам папа Євгеній IV.

_DSC0351

Незважаючи на середньовічну архітектуру баптистерія та собору, вони приваблювали і майстрів доби раннього відродження, котрі продовжили роботи по декоруванню. Увагу уряду Флоренції привернули дві двері баптистерія, котрі вирішили прикрасити бронзовими рельєфами. Був оголошений конкурс, учасники якого повинні були виконати кожен по сюжету з бронзи, схожому на той, яким раніше Андреа Пізано прикрасив перші двері. Про цей конкурс Бартолуччо повідомив Лоренцо Гіберті, котрий на той час працював в Пезаро. Гіберті повернувся до Флоренції. У Флоренцію прибуло чимало художників з інших місць. Після того, як всі вони представилися консулам цеху, було обрано семеро майстрів: троє флорентійців, решта тосканці-провінціяли. Їм призначено було тверду платню з тим, щоб через рік кожен представив в бронзі один і той же сюжет того ж розміру, що і сюжетні поля перших дверей. Темою сюжету було призначено принесення в жертву Авраамом сина його Ісаака. Серед суперників були Філіппо Брунеллескі, Донато і Лоренцо ді Бартолуччо-флорентійці, Якопо делла Кверча -сієнец, Нікколо з Ареццо, його учень Франческо ді Вальдамбріна і Сімоне з Колле.

Сплив час і судді оглянули виконані ескізи. Зійшлися на тому, що Філіппо Брунеллескі і Лоренцо ді Бартолуччо задумали й виконали сюжет краще за всіх. Замову, однак, отримав Лоренцо Гіберті, що розпочав роботу, почавши з тих дверей, які були розташовані навпроти будівлі, зайнятої піклувальниками баптистерія. Він зробив для однієї половини двері великий дерев’яну основу, точно за розмірами розділену на окремі поля, в них пізніше планували вставити нові сюжетні рельєфи.

Розподіл сюжетів був той же, що і у Андреа Пізано за малюнками Джотто для перших дверей. Всього було двадцять сюжетів на теми з Нового заповіту і ще вісім фігур слугували додатком. Досконалість виконання здивувала навіть флорентійців. Згодом твір Лоренцо Гіберті назвуть Порта дель Парадізо — Двері раю.

_DSC0359

Так, як виглядає на фото, що нижче, сірий бдинок, виглядали раніше флорентійськи житлові будинки – схожі на вежі, що тягнуться до неба.

_DSC0364

А це – будинок Данте Аліг’єрі, в якому тепер розташований музей Данте.

_DSC0370

Вхід до музею.

_DSC0374

Будинок якогось вельможі.

_DSC0378

Що більше ми гуляли Флоренцією, то й більше в неї закохувались. Краса, яка відкривалась нашим очам, вражала. Тут дуже затишно та романтично!..

_DSC0382

На багатьох будинках розташовані такі статуї в нішах. Саме ці, що на фото розміщені в стінах Орсанмікеле.

Орсанміке́ле (італ. Orsanmichele, Or San Michele) — церква у Флоренції, унікальна за своєю формою та значенням архітектурна споруда. Цей палац виконував подвійну функцію міського зерносховища та храму. Орсанмікеле було побудовано у 1337-1350 роках. Назва церкви походить від імені жіночого монастиря VIII століття, який знаходився на цьому місці та називався «Сан-Мікеле в саду».

Вийшли до ринкової площі.

_DSC0392

Палац, навколо якого ми постійно ходили та орієнтувались, завдяки високій вежі. Це – Палаццо Веккіо (італ. Palazzo Vecchio), на площі Синьйорії поруч з Лоджією деї Ланці.

Особливістю будівлі є масивний фасад, що складається з великих блоків. Все це доповнюється асиметрично розташованою вежею. Над вхідними дверми є фронтиспис з мармуру «Ісус Христос, Цар царів і Господь пануючих». З 1504 до 1873 року тут стояв «Давид» Мікельанджело. Цікавинкою палацу є три двору з роботами відомих майстрів, зокрема Андреа дель Верроккйо, Джорджо Вазарі, Мікелоццо. Відомим є Зала П’ятисот, де зібрані шедеври живопису. Численними гобеленами та фресками прикрашені кімнати на другому поверсі палацу, зокрема «Зала Елементів», тераса Сатурна, кімнати Геркулеса, Церери, Кібели, Пенелопи, Юпітера, сабінян.

_DSC0396

Особливістю Флоренції є ще й те, що крім місцевої краси, вона ще й дуже пейзажна. І ми в цьому впевнились, коли ступили на міст Понте Веккьо, що перетинаю річку під романтичною назвою – Арно.

_DSC0399

Понте Веккьо (італ. Ponte Vecchio МФА: [ˈponte ˈvɛkkjo], старий міст) — міст через річку Арно у Флоренції, розташований неподалік від знаменитої галереї Уффіці. Відкритий у 1345 році. Є одним із символів Флоренції.

_DSC0401

На місці старого дерев’яного мосту, що перетинав річку Арно ще з римських часів, у 1345 році за проектом архітектора Нері ді Фьораванті (італ. Neri di Fioravante) було побудовано кам’яний міст з трьох арок (співвідношення висоти до ширини 1:6). Відмітною рисою мосту стали будинки, що тісняться по обидві його сторони.

Спочатку всі будівлі на мосту були однаковими, але з часом у результаті неконтрольованих перебудов, почали значно відрізнятись. Справа в в тому, що у XV столітті Понте Веккьо став місцем розташування численних м’ясних лавок. Сюди, подалі від знатних особняків і адміністративних палаців, було перенесено торгівлю парною телятиною і курячими мізками, від чого Старий міст став найбільш “пахучим” місцем Флоренції. Відходи від м’ясної справи викидали в Арно, щоб річка відносила їх за межі міста. Оскільки м’ясників в місті було багато, Старий міст почав вимушено розширюватись: торговці прилаштовували свої крамниці так, що вони вже випирали на кілька метрів за межі мосту і висіли практично над водою. Таким цей міст є і зараз, тільки лавки тепер інші – з дорогими і дуже дорогими розкішними ювелірними прикрасами[1]. За указом Козімо I Медічі лавки мосту почали перетворюватись на ювелірні з 1593 року, через що міст почали також називати “Золотим мостом”. У 1565 році над мостом був збудований коридор, який зберігся досі.

_DSC0408

У центрі прольотів мосту послідовний ряд будівель переривається і переходить у відкритий майданчик, з якого можна милуватися річкою та іншими мостами Флоренції. На мосту знаходиться також погруддя Бенвенуто Челліні, до якого традиційно приковують «замки кохання».

Під час відступу німецько-фашистських військ в 1944 році, коли інші мости Флоренції були зруйновані фашистами, Старий міст став єдиним, який не постраждав. Це стало можливим завдяки втручанню представника Німеччини у Флоренції Герхарда Вольфа, який після війни став почесним громадянином Флоренції. Тим не менше, фашистами були сильно пошкоджені точки доступу до мосту, які сьогодні виглядають дещо безглуздо через поспішну реконструкцію, що мала місце на початку п’ятдесятих років.

Не переходячи міст, ми повернулись на той самий берег та вийшли до площі зі скульптурами.

_DSC0415

Частина зі скульптур стояла під накритим дахом, частина – просто на вулиці.

_DSC0422

Таких переходів муж будівлями у Флоренції ще більше, ніж в Римі.

_DSC0423

Кохана на площі Синьйорії.

_DSC0430

Краса…

_DSC0439

Давид Мікеланджело. Майже Мікеланджело – насправді, копія 19 століття. Оригінал знаходиться також у Флоренції, але в окремій галереї. За спиною у Давида – Галерея Уфіцци.

_DSC0441

Листочок.

_DSC0445

Фонтан Нептуна там же.

_DSC0448

Так ось, про Палацо Веккьо.

У 1299 році уряд Флорентійської республіки (Синьйорія) запросила відомого архітектора Арнольфо ді Камбіо збудувати будівлю для перебування й засідання синьйорів, тобто урядовців. Того ж року розпочато будівельні роботи на місті палацу Фанті, що належав гібелінській родині Уберті, що було банітовано у 1266 році. При цьому Камбіо використав стару вежу, що залишилася від колишнього палацу. Тому прямокутна вежа Палаццо Веккіо тепер знаходиться не по центру будівлі. Після смерті ді Камбіо у 1314 році зведення палацу продовжили його учні. Й вже у 1315 році його було добудовано. Будівля мала масивний вигляд, нагадувала ліпше фортецю, де могли сховатися урядовці республіки. У плані це прямокутник, але тонкі карнизи по фасаду візуально ділять його на три великі блоки. Увінчана зубцями галерея мовби повторюється на дзвіниці та на вежі, висота якої сягає 94 м, доповнюючи враження величавої простоти.

З цього моменту головна структура палаца залишалася не змінною, лише робилися деякий доробки. У 1342–1343 роках будівлю було розширено для Готьє IV, герцога Афінського. Нові зміни відбуваються за правління Козімо Медічі у 1440—1460-х роках. З’являються Зала Двохсот. У 1494–1495 роках архітектор Симоне дель Поллайоло зводить Залу П’ятисот.

За часів республіки встановлюють як всередині, так й зовні численні скульптури відомих майстрів, зокрема Мікеланджело Буонарроті, Донателло.

У 1540–1543 роках інтер’єр палацу було змінено Джорджо Вазарі на замовлення флорентійського герцога Козімо I Медічі. В оздобленні також брав участь Якопо Дзуккі. У 1588–1592 роках перетворення усередині родив архітектор Буонталенті.

У 1667 році на вежі було встановлено годинник роботи Вінченцо Вівіані, які дотепер ходять.

У 1502 році у палац переїздить уряд Флорентійської республіки, а сама будівля отримує назву Палаццо делла Синьйорія. За часів урядування у Флоренції герцога Готьє Афінського назву змінено на Палаццо Дукале. після вигнання останнього повернуто стару назву. У 1540 році сюди перебирається герцог Козімо I Медічі й будівля знову стає Палаццо Дукале. Проте вже у 1565 році він переїздить до Палаццо Пітті. після цього колишня герцогська резиденція отримує теперішню назву Палаццо Веккіо, тобто Старий палац. З цього моменту він служить тимчасовим перебуванням герцогів, а згодом й великих герцогів Тосканських. У 1865 році сюди переїздить уряд та палата депутатів новоствореного Італійського королівства. Вони перебували у Палаццо Веккіо до 1871 року, коли королівські й урядові установи переїхали до Риму. Після цього у Палаццо Веккіо й дотепер розташовується ратуша з магістратом міста Флоренції.

_DSC0449

На цьому місці палили живцем відьом.

_DSC0451

Так, ми вже закохались в це чарівне місто. Тіки от кіоски б зніс звідси.

_DSC0454

Будинок, в якому жив та творив Леонардо да Вінчі.

_DSC0456

Санта-Кроче — базиліка в місті Флоренція (італ. Santa Croce, тобто церква Святого Хреста). Не плутати з однойменною Санта-Кроче ін Джерусалеме, що знаходиться в Римі.

Тут поховані:

  • Альберті Леон-Баттіста, архітектор, теоретик мистецтва
  • Вітторе Альфьєрі, поет
  • Галілео Галілей, видатний вчений
  • Мікеланджело, геніальний скульптор
  • Кенотаф Ніколя Макіавеллі, політик і письменник
  • Джоакіно Россіні, композитор
  • Міхай Огінський, польський політик, композитор
  • Енріко Фермі, фізик, Нобелівський лауреат 1938 року
  • Створено кенотаф (порожнє почесне поховання) Данте, поета — вигнанця з Флоренції

Та багато-багато ще хто…

_DSC0457

Пейзажі зачаровують погляд.

_DSC0465

Арно вирішили перейти по мосту Понте алле Граціє.

На місці сучасного Понте алле Ґраціє у 1227 році був збудований міст, названий Понте е Рубаконте на честь тодішнього подести Флоренції мессера Рубаконте ді Монделло да Мілано. У своїй книзі “Vite” про життя митців Джорджо Вазарі архітектором цього мосту назвав Лапо Тедеско, сина Арнольфо ді Камбіо.

Це був третій міст Флоренції, але перший з кам’яних, завдяки чому він уціліє під час повені 1333, коли інші мости Флоренції (Понте алла Каррайя, Понте Санта Трініта, Понте Веккьо) були розрушені стихією.

Спочатку міст мав дев’ять аркових прольотів, але в 1347 два прольоти були закриті у зв’язку з розширеннням площі П’яцца дей Моцці. У 14 ст. на одному з пілонів мосту було збудовано невелику церкву Santa Maria alle Grazie, на честь якої пізніше міст Понте е Рубаконте був перейменований на Понте алле Ґраціє. У 19 ст. кількість прольотів зменшилась до шести через роботи з укріплення берегу Арно.

На старих рисунках видні невеликі дерев’яні будиночки, де зокрема в 14 ст. були каплички і помешкання нечисленної громади черниць, які в 15 ст. переїхали звідти до одного з монастирів.

У 1944 міст був підірваний відступаючими німецько-фашистськими військами. До 1953 реконструйований в іншому вигляді за проектом групи архітекторів Джованні Мікелуччі, Ріккардо Джіцдулік, Едуардо Детті та ін.

А на фото красивий Понте Веккьо.

_DSC0469

Чарівне відзеркалення.

_DSC0479

При підйомі на пагорб, потихеньку відкриваються панорами міста.

_DSC0497

Як тут не закохатись у Флоренцію?..

_DSC0498

У нас по переду ще кілька годин, а вже було сумно, що прийдеться залишити це місце…

_DSC0503

Так, Рим величний і прекрасний, але як раз для ідеальної весільної подорожі не вистачало казковой Флоренції та чарівної Венеції, яку побачимо вже завтра!

_DSC0509

Арно, Палацо Веккьо, Санта-Марія-дель-Фйоре та Санта Кроче.

_DSC0521

До слова, це ми піднялись на оглядову площу Мікеланджело.

_DSC0524

Звідси дійсно вікдриваються нереальні пейзажі та панорами!

_DSC0534

На задньому плані – Аппеніни.

_DSC0548

Площа Санта Кроче.

_DSC0550

Знову прекрасний Собор. В одному з цих круглих вікон мав стоят Давид Мікеланджело, але автор зробив його занадто великим для цього.

_DSC0559

Краса…

_DSC0565

Монументальні ворота.

_DSC0567

Всередині досить скромно та елегантно.

_DSC0574

Як же ж без вечірніх фотографій))

_DSC0589

Стосовно Санта-Кроче – за церковною легендою, церкву заснував сам Франциск Ассізький. Він помер у 1226 році, а церква згадана в документах за 1229 рік. Зафіксовано початок нових будівельних робіт 12 травня 1294 року, тобто це була перебудова, ймовірно, за проектом відомого архітектора Арнольфо ді Камбіо.

Це була одна з багатьох перебудов церкви, яка зберігла її готичний характер. Вікна прикрашені вітражами. Над оздобами церкви працювало декілька поколінь майстрів Флоренції різних мистецьких епох: Джотто, Андреа Орканьї, Донателло, Таддео Гадді, Джорджо Вазарі, Бенедетто да Майано. Останній зробив рельєфи зі сценами життя Франциска Ассізського на кафедрі.

_DSC0591

Я дуже хотів сюди попасти, тому не пожалкував 6 євро та зайшов, поки моя кохана відпочивала на площі поруч.

Ось так поховані різні відомі люди – по всії підлозі базиліки.

_DSC0595

Дивовижна атмсофера панує всередині.

_DSC0597

Тут похований сам Мікеланджело.

_DSC0607

А тут – Галілео Галілей.

_DSC0608

Кенотаф Данте. Самі вигнали його з Флоренції, самі ж просили повернутись назад, але він їм відмовив. Тому хоч склеп порожній збудували йому.

_DSC0612

Макіавеллі.

_DSC0618

Россіні.

_DSC0624

Просто сподобалось.

_DSC0625

В каплиці Медічі.

_DSC0628

Затишно тут.

_DSC0630

В базилиці кілька цікавих та різнопланових приміщень.

_DSC0638

Ще одне святе приміщення.

_DSC0640

Кузина Наполеона Бонапарта.

_DSC0641

Мені дуже подобається просте внутрішне убранство.

_DSC0644

Хотілось побути подовше тут.

_DSC0645

Імператор Леопольд II.

_DSC0650

Дуже скромно, як для Да Вінчі.

_DSC0654

З цього храму вихід до внутрішнього дворику.

_DSC0666

Романтика)

_DSC0669

Коли вийшов з базиліки, було вже темно, але не менш красиво на площі.

_DSC0671

На цьому місці був збір группи, звідки ми мали вирушити до електрички, щоб доїхати до авотбуса.

_DSC0679

Не могли не стриматись, щоб не пофоткати комфортні електрички Італії.

_DSC0686

Ось майже і все. Ми залишились нереально задоволені та зачаровані Флоренцію та дали собі слово, що ще обов’язково сюди повернемось при нагоді. Як і в Рим, звісно…

_DSC0687

Попереду півторагодинний переїзд до Болоньї, де на нас чекає ночівля в готелі, і вже завтра – останній день феєричної подорожі, який ми проведемо у Венеції. Щасливі та задоволені, з легким смутком від того, що все закінчується…

А прочитати про Венецію можна тут, про Рим тут, а по Будапешт – ось тут. Дякую за увагу!

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s