Venice: The Carnival of Emotions

Незважаючи на дощ та холод, день, проведений у Венеції, назавжди залишиться в нашій пам’яті як прекрасне місце на планеті та фантастичне завершення весільної подорожі!


Переїзд від Болоньї до Венеції видався швидким та легким, і вже дуже скоро ми пересіли з автобусу до електрички. Але це ще не все, бо відразу з вокзалу ми пригнули до катеру, який повіз нас ближче до центру цього прекрасного міста на воді!

Поки ми їхали, я, звісно, фотографув кораблі))

_DSC0693

Ось такі лайнера чатсо заходять до порту Венеції, і це ще не найбільші.

_DSC0704

Колись ми сюди ще повернемось. На такому кораблі.

_DSC0706

Вже пересівши на катер, ми, не зважаючи на дощ, виперлись на палубу, щоб зробити кілька знімків.

_DSC0708

Альонка на нижній палубі з щойно отриманою мапою міста.

_DSC0710

Зранку було трохи туманно.

_DSC0712

Вже скоро причалимо, пропливаємо площу Сан Марко.

_DSC0718

Вид на острів Сан-Мікеле – острів імені Святого Михаїла Архангела в Венеції. Тривалий час у фортеці на острові знаходився монастир, потім тюрма, але за розпорядженням Наполеона I острів був в 1807 перетворений винятково в місце для захоронень венеціанців. На кладовищі три частини: католицька, православна і протестантська.

На острові поховано багато видатних людей світу, в їх числі:

Ігор Стравінський (з дружиною Вірою), Крістіан Доплер, Йосиф Бродський та інші.

_DSC0723

Приплили! Волога набережна, дощ, але це ніщо у порівнянні з тим, як нас переповнювали емоції!

_DSC0724

Альонка вже була два роки тому у Венеції, але була задоволена, що знову сюди вже попали вдвох.

_DSC0725

Між фотографіями каналів, які я не можу не публікувати, розповім вам трохи про саму Венецію та її пам’ятки.

_DSC0726

Венеція (італ. Venezia, вен. Venesia, давньоукр. град Венецький) — місто та муніципалітет на північному сході Італії, столиця регіону Венето. Венеція відома як значний туристичний центр. Населення — 259 263 особи (2012).

Місто розміщене на 117 невеликих островах у Венеціанській лагуні Адріатичного моря, на відстані[3] близько 400 км на північ від Риму. Близко 60 тис. жителів Венеції проживають в історичній частині міста, 176 тис. — на материковій частині муніципалітету, ще 31 тис. мешкає на інших островах лагуни.

_DSC0727

Венеціанська республіка в часи Середньовіччя та Відродження була потужною морською державою, плацдармом для Хрестових походів та важливим центром торгівлі. Венеція також відома рядом мистецьких рухів епохи Ренесансу. Місто відіграло значну роль в історії симфонічної та оперної музики; воно є батьківщиною Антоніо Вівальді.

За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу.

_DSC0728

Венеція – поселення з 5 століття до Р.Х., місто з початку IX століття.[Джерело?] З IX—X по XVI століття — великий центр посередницької торгівлі між Західною Європою і Сходом. У середні віки республіка (з кінця XIII століття олігархічна, під керівництвом дожа) із значною підвладною територією. У 1797–1805 і 1815–1866 Венеція — володіння Австро-Угорської імперії.

_DSC0729

Серед відомих людей, которим Венеція являється батьківщиною, назву Марко Поло (1254 – 1324), Тіціан (1480/1485 – 1576), Антоніо Вівальді (1678 – 1741), Джакомо Казанова (1725 – 1798), Михайло Врубель (1856 – 1910), Йосип Бродський (1940 – 1996) та ін.

Гондоли на фоні острову Сан-Мікеле.

_DSC0735

Перед нами – Палац Дожів. Ця головна будівля Венеції була насамперед резиденцією дожів республіки. У палаці засідали Велика рада і сенат, працював Верховний суд і вершила свої справи таємна поліція. На першому поверсі розміщувалися також контори юристів, канцелярія, служби цензорів і морське відомство. Надбудований зверху балкон служив свого роду святковою трибуною, з якої дож являв себе народу. Гості міста, які причалювали до самого палацу з боку Пьяцетти, виявлялися, таким чином, біля ніг правителя Республіки.

_DSC0740 (2)

Свою назву палац бере від резиденції дожа, верховного голови Венеціанської держави. Як і собор Святого Марка, Палац дожів будувався і прикрашався багато сторіч. Перша його будівля, побудована в 810 році, була фортецею зі стінами і баштами, з усіх боків оточена водою. У 976 році частина знаті і народ повстали проти дожа П. Кандіані IV і спалили його резиденцію. Замість неї венеціанці побудували нову фортецю, але і вона згоріла в 1106 році.

_DSC0742

У XII столітті венеціанські майстри спорудили новий палац, причому вже не було необхідності споруджувати його як фортецю. На той час у Венеції вже не існувало звичайних для середньовічної Європи міцних замків і кріпосних стін: тут море служило захистом, а замість фортів у республіки був прекрасний флот. Тому кріпосні стіни і башти в новому палаці зводити не стали, а рів, що зберігся, засипали.

На фоот нижче – Кампаніла собору Сан-Марко, про яку я розкажу трошки нижче.

_DSC0744

Нинішній Палац Дожів побудували Філіппо Календаріо, П’єтро Базейо і майстер Енріко. У 1400-1404 роках був закінчений фасад, що виходить на лагуну, а у 1424 році і той, який виходив на Площу Святого Марка. Для завершення будівництва будівлі були запрошені Флорентійські і Ломбардійські майстри, але велика частина будівлі в стилі готики була виконана членами родини Бон, венеціанськими майстрами – фахівцями з обробки мармуру.

_DSC0747

Разом з собором Святого Марка, бібліотекою Марчіана та іншими будівлями утворює головний архітектурний ансамбль міста. Будівля функціонує як музей.

_DSC0755

Як відомо, птахів годувати у Венеції суворо заборонено і карається великм штрафом – 50 євро. Але що ж зробиш, коли дістаєш щось перекусити і на тебе відразу налітає хижа зграя.

_DSC0761

А ось саме бібліотека Марчіана. Вона й досі працює.

_DSC0763

В комплекс палацу Дожів входять такі елементи та зали: Сходи Гігантів, Золоті сходи, Зала Великої Ради, Зала виборів, Зала космпасу, Зала Ради Десяти, Зала Скарлатті, Зала Карт, Зала Колегії, Зала Сенату та В’язниця.

_DSC0767

Досить красиво прикрашено вхід до Собору Сан-Марко.

_DSC0771

Площа Святого Марка або П’яцца Сан-Марко (італ. Piazza San Marco) — головна міська площа Венеції, Італія. Логічно складається з двох частин: П’яцетти — майданчика від Гранд-канала до кампаніли Собору Святого Марка, і власне самої П’яцци (площі).

_DSC0773

На жаль, частина собору під реконструкцією.

_DSC0774

Й досі працюючий годинник, якому вже кілька сотень років. При чому, фігури також рухаються.

_DSC0777

Площу було утворено в IX столітті, як незначний за розміром простір перед Собором Святого Марка. В 1177 році її було розширено до теперішніх розмірів за рахунок організації простору західного кута, що було зроблено для зустрічі Папи Олександра ІІІ та імператора Священної Римської імперії Барбаросси.

Площа Святого Марка від Середньовіччя завжди була і лишається справжнім осереддям Венеції. Тут містились усі важливі офіси Венеціанської Республіки, а з XIX століття також і резиденція архієпископа. Саме тут відбуваються чи не всі міські свята і гуляння, в тому числі і проводиться традиційний Венеціанський карнавал. У теперішній час площа є одним з найпопулярніших місць Італії, що притягує до себе мільйони іноземних туристів щороку.

_DSC0784

Архітектурною домінантою площі є Палац дожів і кампаніла базиліки Святого Марка Святого Марка з лоджеттою.

Довкруж площі, якщо дивитися проти годинникової стрілки від Великого каналу, здіймаються:

  • Колони Сан-Марко
  • Палац дожів
  • Собор Святого Марка
  • Кампаніла собору Святого Марка
  • Старі і Нові Прокурації
  • Ала Наполеоніка
  • Бібліотека Сан-Марко

Наприкінці XIII століття площу вимостили цеглинами по діагоналі. При цьому смуги світлого каміння викладалися паралельно з довгою віссю площі. Ці лінії, вочевидь, використовувалися як своєрідні маркери під час влаштування частих церемоніальних процесій. Цю оригінальну бруківку не раз змальовували митці Середньовіччя і Ренесансу, наприклад, полотно Процесії на Площі Святого Марка роботи Джентіле Белліні 1496 року.

_DSC0785

На фото, що нижче, звичайна вуличка, а я поки що розкажу, як обіцяв, про кампанілу.

Кампаніла собору Святого Марка (італ. Campanile di San Marco) — дзвіниця (кампаніла) собору Святого Марка у Венеції. Знаходиться на площі Святого Марка.

Першу годинникову башту на місці сучасної Кампаніли було зведено ще у VIII столітті.

У теперішньому вигляді кампанілу побудували в 1514 році. Башта правила за охоронний пункт і маяк для суден, що заходили до Венеціанської лагуни.

14 липня 1902 року кампаніла зазнала обвалу — практично повної руйнації. Причинами падіння стали землетруси, удари блискавок і загальне зношення будівлі впродовж історії її існування. При падінні башта ушкодила повністю або частково будівлі, які знаходились поруч. Примітним є той факт, що при цьому не постраждала жодна людина. Майже відразу ж було ухвалено рішення відновити башту, до дрібниць повторивши усі деталі зовнішнього вигляду кампаніли, водночас зміцнивши конструкцію. Відновлену дзвіницю було відкрито з почестями у День Святого Марка 25 квітня 1912 року.

Кампаніла собору Святого Марка разом із самим собором віддавна стали і лишаються справжніми символами Венеції.

Кампаніла собору Святого Марка є баштою заввишки майже 100 метрів. Композиційно вона складається з:

  • міцної цегляної шахти, яку за Середньовіччя не раз використовували як приміщення для катувань;
  • майданчика зі дзвонами, на якому міститься 5 дзвонів, кожний з яких мав своє особливе призначення. Наприклад, найбільший, що отримав прізвисько «Мараньона», заклика́в городян на роботу щоранку і дзвонив щообіду;
  • оглядового майданчика.
    Башта має завершення — пірамідальний шпіль з флюгером у вигляді золотого янгола, встановлений на початку XVI століття.

Поруч з Кампанілою собору Святого Марка розташована лоджетта, в якій містилась охорона Палацу Дожів. Лоджетту було зведено за проектом Якопо Сансовіно.

_DSC0791

Звичайне таксі у Венеції ))) Я б на такому всі гроші проїжджав.

_DSC0794

Ці канали, візенькі вулички, віконця та балкончики… Тут все просякнуте романтикою…

_DSC0796

Мокрі до трусів й замерзші, але безкрайньо щасливі та закохані – один в одного та в Італію!..

_DSC0803

Частина мостів Венеції, до речі, приватна, і ключі від них тільки у певних людей, бо інколи вихід з дому веде прямо на місток.

_DSC0807

Крамниця венеціанських масок.

_DSC0814

Отже, стосовно мостів.

Мости́ Вене́ції  — важливий елемент міського руху пішоходів. Разом з гондолами та іншим водним транспортом зв’язують між собою 116 островів Венеції, розділених 170 каналами.

_DSC0815

До XVI ст. по мосту дозволялось рухатись на конях, тому їх зводили без щаблин. На початку ХХІ ст. у Венеції нараховується 417 мостів, з яких 72 — приватні. 300 мостів кам’яні, 60 — металеві і 57 — дерев’яні.

Число мостів змінюється час від часу з різних причин. Іноді засипають канали (повністю або частково), щоб створити додатковий простір для будівництва. Деякі мости реконструюються. Зводяться нові, у тому числі приватні мости. Сьогодні доступно для громадського користування 44 мости в Сан-Марко, 82 — в Кастелло, 18 — в Сан-Поло, 67 — в Дорсодуро, 75 — в Каннареджо, 42 — в Санта-Кроче і 12 — на о. Джудекка.

_DSC0816

Білий будинок – міська лікарня.

_DSC0820

У давнину венеційські мости були дерев’яними без парапету. Згодом з’явилися кам’яні, першим серед яких був Понте дель Арко (італ. Ponte de L’Arco). 1860 року австрійці збудували залізний Міст Скальці (італ. Ponte degli Scalzi), реконструйований 1934 року.

_DSC0822

1846 року був зведений і 1932 року повністю реконструйований Міст Свободи (італ. Ponte della Liberta) довжиною 3,85 км, який з’єднав материк з островами автомобільним і залізничним шляхом.

2007 року всупереч протестам місцевих жителів поблизу площі Рима та залізничного вокзалу був прокладений Міст Калатрава (італ. Ponte di Calatrava), названий на честь іспанського інженера. Це четвертий міст через Гранд-канал).

Серед венеційських мостів найвідоміші Міст Ріальто, Міст Академії, Міст Зітхань. Імена більшості мостів, як правило, широкому загалу не відомий.

_DSC0833

Неймовірно затишні будівлі.

_DSC0839

Заглянули одним оком в храм, що біля лікарні.

_DSC0843 (2)

Справа на фото. що внизу, білий катер, накритий коричневою накидкою – це катер, який відвозить трупи померлих людей на кладовище.

_DSC0846

Навіть в цих кам’яних джунглях змогли вирости деревця.

_DSC0847

Незважаючи на холод, ми намаглись насолоджуватись краєвидами.

_DSC0850

Будинок, де жив Казанова.

_DSC0856

Будинок, де жив Марко Поло.

_DSC0858

Насправді, плавати в гондолах не так цікаво, як спостерігати ці канали з мостиків.

_DSC0864 (2)

Міст Ріальто (італ. Ponte di Rialto) — міст у Венеції через Гранд-канал.

Є першим і найдавнішим мостом через канал. Спочатку був дерев’яним. У 1444 році міст обвалився; відбудований знову з дерева, він набув вбудованого механізму, що дозволяв розводити міст для проходу суден.

Після обвалення двох частин моста, дож Паскуале Чіконья ухвалив рішення побудувати міцнішу кам’яну споруду. Будівництвом зайнявся Антоніо де Понті (Понті по-італійськи — міст), вигравши поспіль у таких знаменитостей, як Мікеланджело, Палладіо та Сансовіно. Міст був побудований між 1588 і 1592 роками, і дійшов у такому вигляді до наших днів. До 1854 року був єдиним мостом через Гранд-канал.

Міст складається з однієї арки завдовжки 28 метрів, його максимальна висота в центрі дорівнює 7,5 метрам. Він побудований в найвужчому місці Гранд-каналу. Міст спирається на 12 тисяч паль, вбитих в дно лагуни. На мосту розташовано 24 крамниці, розділені в центрі двома арками.

На даний час Ріальто є одним з найвідоміших мостів Венеції.

_DSC0866

Гранд-канал або Великий канал (італ. Canal Grande) — найвідоміший канал Венеції на острові Ріальто. Є одним з головних транспортних шляхів міста.

Мабуть саме через канал острів і назвали Ріальто. Латинське rivus altus, тобто «протока глибока», модифікувалося в назву. Канал проходить через все місто. Починаючись з лагуни біля вокзалу, він проходить через все місто, повторюючи перевернену букву S і закінчується, з’єднуючись з каналом Сан-Марко і каналом Ла-Джудекка біля будівлі митниці.

Довжина каналу становить 3 800 метрів, ширина — від 30 до 70 метрів, глибина — близько 5 метрів. Набережних у каналу практично немає, їх замінюють фасади будинків, що виходять до каналу. Ці будинки, як правило, побудовані на палях, при цьому мають два виходи — на сушу і на воду.

_DSC0870

Гранд-канал — зосередження найкрасивіших будівель міста. Саме через це венеціанці називають свою головну водну артерію — «Канал-палац» (італ. Canalazzo). На берегах каналу розташовано більше 100 палаців, серед них: Ка’ Реццоніко, Ка’ д’Оро, Ка’ Фоскарі, Палаццо Барбаріґо та багато інших.

Оскільки основний рух зосереджений уздовж каналу, то через водну артерію прокладено всього лише три мости: міст Ріальто, міст Академії і міст Скальці. У 2007 році відкритий четвертий міст (Ponte di Calatrava) через канал між вокзалом і пьяцаллє Рома. Пересуватися по каналу можна на гондолах або вапоретто. Альтернативу мостам при перетині каналів можуть скласти трагетто.

_DSC0871

Пам’ятник одному купцю.

_DSC0872

Міст Зітхань (італ. Ponte dei Sospiri) — один з венеціанських мостів через Палацовий канал — Ріо ді Палаціо.

Міст Зітхань був побудований Антоніо Конті в XVII столітті і прикрашений в барочному стилі.

Міст поєднує будівлю Палацу дожів, в якому розташовувався зал суду, і в’язниці.

«Зітхання», від яких бере назву цей міст, — це не зітхання закоханих, а сумні зітхання засуджених, які, проходячи під вартою по цьому критому мосту, востаннє кидали погляд на Венецію.

_DSC0733

Цікаві факти про мости Венеції:

  • Венеція — місто мостів. Однак за їх кількістю у Європі Венеція поступається Гамбургу з 2123, Берліну з 1662 та Амстердаму з 1281 мостом.
  • Su e zo per i ponti («Вгору і вниз по мостах») — традиційно незмагальний забіг, який проходить щовесни у Венеції. Основний маршрут пролягає через 53 моста і становить близько 13 км.
  • Міст Кулаків (італ. Ponte Dei Pugni) у давнину був місцем мостових (кулачних) боїв. У 1600-х роках ворогуючі клани збиралися тут і вчиняли кулачні бійки. До сих пір на мосту можна побачити пару відмічених слідів, де стояли два бійця на початку змагання. Того, хто програвав, скидали в канал. У результаті бійок гинуло багато людей. У 1705 році була введена заборона, що зупинила кулачні бої. Згодом протягом багатьох років біля мосту пришвартовуються човни для продажу свіжих фруктів і овочів.
  • Міст чесної жінки (італ. Ponte dela Donna Onesta) — міст, що перекинутий через канал Фрескада у венеційському районі Сан-Поло. За народними переказами, якщо через міст пройде чесна жінка — міст обвалиться.
  • Міст цицьок (італ. Ponte delle Tette) — міст через канал San Cassiano, біля якого у давнину повії показували свої принади, зваблюючи потенційних клієнтів.
  • Міст диявола (італ. Ponte dei Diavolo) знаходиться на острові Торчелло. Венеційці розповідають, що на мосту опівночі проти Різдва (24 грудня) під виглядом чорного кота розгулює сам диявол.
  • Щороку у Венеції 21 листопада, у день святкування позбавлення міста від чуми, з’являється додатковий міст — Ponte votivo della Salute. Після закінчення епідемії була зведена церква Санта Марія делла Салюте. За традицією, у цей день через канал у напрямку до церкви укладається понтонний міст, яким проходить хода. У заходах беруть участь міська влада і тисячі мешканців.
  • У Києві також існує Венеціанський міст. Це парковий пішоходний міст над Венеціанською протокою, назва якого походить від місцевого топоніму «Київська Венеція», що належав до острівного поселення Передмостова слобідка.

_DSC0873

Ех, краса…

_DSC0874

До речі, про гондоли.

Гондо́ла (Венеціанська гондола) — традиційний венеціанський грібний човен. Є одним з символів Венеції.

Історично була головним засобом пересування по каналах міста, в наш час гондоли служать для розваги численних туристів. За оцінкою істориків в XVIII столітті у Венеції налічувалося декілька тисяч гондол.

Кількість ліцензій на роботу гондольєром у Венеції жорстко обмежена — 425. Ліцензії можуть передаватися у спадок від батька до сина, внаслідок чого потрапити до числа гондольєрів сторонній людині непросто.

_DSC0881

Сходинки, що ведуть в воду.

_DSC0883

Почесний венеціанець на вітрині магазину))

_DSC0884

Знову вийшли на Гранд канал. Набігані та голодні і холодні, вже почали подумувати про місце, де б зігрітись та поїсти, але не хотілось втрачати даремно світловий день, який і так закінчувався вже після четвертої вечора. Тому вирішили ще побігати, а що не захворіти, придбали в магазині смачненького віскі, який не тільки зігрівав нас, а ще й додавав сил.

_DSC0888

Мабуть, я мав народитися тут, де багато води, немає зовсім машин, лише катери та кораблі.

_DSC0895

Ще одна невеличка площа з годинниковою вежею.

_DSC0897

Ресторанчики біля самої води – просто супер! Колись ми ще будемо у Венеції, у нас буде більше часу, і ми обов’язково завітаємо в якийсь такий.

_DSC0899

Дивно, чомусь людей не видно.

_DSC0902

Невеличкий дерев’яний причал, що виходить на Гранд канал.

_DSC0906

Я прикривав, як міг, фотоапарат, щоб дощ його не намочив, але не міг не фотографувати таку красу.

_DSC0907

Моє сонечко…

_DSC0910

Це просто красень. Без коментарів.

_DSC0912

До речу, забув сказати, що в день нашого приїзду сюди, був досить сильний прилив, і вода затопила площу Сан-Марко, десь майже на метр. Тому на площі стояла велика кількість ніби столиків, які на справді, відіграють роль доріжок – під час підйому води їх виставляють через всю площу так, щоб люди могли по них ходити, як по місткам.

_DSC0913

Гранд канал дійсно досить широкий.

_DSC0914

Собор Святого Марка (італ. Basilica di San Marco, або «базиліка Сан-Марко») — головний собор Венеції, що є рідкісним прикладом візантійської архітектури в Західній Європі. Розташовується на площі Святого Марка, поряд з Палацом дожів.

Базиліка була закладена для розміщення мощей апостола Марка, перевезених до Венеції з Александрії у 829 році. З цієї нагоди апостол Марк замінив святого Феодора в ролі небесного покровителя Венеції, а символом міста став знак цього євангеліста — крилатий лев. Первісна базиліка згоріла під час народного повстання в 976 році, але була відновлена в XI столітті. Теперішня хрестокупольна п’ятиголова церква була зведена за зразком константинопольського храму Апостолів, а впродовж наступних сторіч безперервно розширювалася і прикрашалася. Знаменита римська квадрига на західному фасаді, «золотий вівтар» візантійської роботи і багато стародавніх реліквій потрапили в собор після розграбування хрестоносцями Константинополя у 1204 році.

У скупому світлі інтер’єр храму переливається золотистими мозаїками, виконаними у візантійському стилі. Підлога викладена з мармуру і скла. Дзвіниця собору, що стоїть окремо, обвалилася у 1902 році, але була відтворена через десять років.

У 1987 році собор в числі інших венеціанських пам’яток увійшов до числа об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Більше інформації про Собор можна отримати на сторінці вікіпедії.

_DSC0920

Переїсти ми змогли в одному з ресторанчиків, який нам порекомендував наш гід. Там взяли турист меню, яке прийшлось нам дуже до вподоби.

_DSC0922

Темніє швидко, вже через годинку ми сядемо на катер та вирушимо в дорогу додому…

_DSC0930

Але навіть так ще хочеться полюбуватись цим прекрасним містом.

_DSC0931

Ці дві колони відіграли цікаву роль в історії міста.

_DSC0932

Палац Дожів дуже важко охопити, тому приходиться показувати частинами.

_DSC0933

Задоволене сонечко лайкає подорож))

_DSC0935

По дорозі до катеру.

_DSC0936

Знімок, на жаль, не так передає атмосферу, як вживу, бо тут ми зависли на кілька хвилин – там, внизу, дуже затишно та красиво.

_DSC0937

Дощова вечірня набережна Венеціанської лагуни.

_DSC0940

Саме тут зараз пришвартується наш катер, ми доїдемо до електрички, звідти – пересядемо на автобус, і проїдемо 1300 км до Львова, всю ніч та більш, ніж пів дня. Сумно прощатись з такою чудовою країною, але ми впевнені очно, що колись ще знову повернемось сюди.

І не один раз 😉

_DSC0941


Епілог.

Вже переїхавши кордон зі Словеччиною, я крізь вікна бачив покриту снігом землю. І так було жалко, що вдень цього вже не побачу, але… В’їхавши до Карпат, вже на території рідної України, були приємно здивовані подарунком природи:

20151122_105915_HDR

Хотілось вийти тут, серед дороги, ті піти в ліс.

Дорога до Львову далась легко, і вже скоро ми пішки прогулювались коханим містом, за яким вже досить скучили.

Костьол Єлизавети. Мій улюблений.

_DSC0001

Собор Святого Юра. Улюблений Альонки.

_DSC0002

Проспект Свободи.

_DSC0005

Красунчик – Оперний театр._DSC0008

Рідними вуличками…

_DSC0009

Вхід до ресторану “Під Золотою Розою”.

_DSC0011

Смачно й багато наївшись в “Домі Легенд”, ми прогулялись та завітали до “Криївки”, після чого вирушили до вокзалу, на потяг, що повезе нас до Києва…

Дякую, кохана Альонка, завдяки обі ми вдвох дослідили прекрасну Італію! Дякую, Аккорд-Тур та Май-Тревел за можливість, що подарували нам!

Про всю подорож можна прочитати за цими посиланнями: Будапешт, Рим, Флоренція.

P.S.: І наостанок, коротеньке відео з відпочинку 🙂

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s