Ржищів

Близько чотирьох останніх років ми бажали попасти до затопленої церкви в м. Ржищів, що в 76 км від Києва. І ось, святкуючи мій День Народження, завдяки коханій Альонці, ми змогли доїхати до цього красивого місця!


Зібравши зранку рюкзачки, ми вирушили у подорож. Від метро “Видубичі” досить часто ходять автобуси в сторону Канева або Черкас через Ржищів. Година й двадцять хвилин досить швидко промайнули, поки ми насолоджувалися пейзажами за вікном. Зима, схожа на неприємну осінь, дуже втомила нас, ми не могли часто подорожувати, тому вже дуже скучили за цією справою.

Відразу біля автостанції ми звернули увагу на стареньку будівлю музею.

DSC02317

Вздовж дороги висаджені тюльпани.

DSC02318

Пам’ятник Героям Небесної Сотні.

DSC02319

Головною пам’яткою Ржищева є численні археологічні знахідки Трипільської доби. У центрі міста організовано «Трипільський парк», встановлена ритуальна фігура біноклевидної форми, що стала також центральним елементом нового герба і головним символом Ржищева. У самопроголошеної столиці Трипільської культури проводиться щорічний етнічний фестиваль «Трипільське коло».

DSC02320

Ржищів розташовується в гирлі річки Леглич на правому березі Канівського водосховища за 76 кілометрів на південь від Києва і 20 кілометрів на північний схід від Кагарлика, де знаходиться найближча залізнична станція. Через Ржищівський автовокзал проходять рейсові автобуси в напрямку районного та обласного центрів, Білої Церкви, Маслівки, Березівки та інших населених пунктів області.

Ландшафт навколо Ржищева відрізняється численними ярами і пагорбами, головним з яких є Іван-гора — місце розташування першої Ржищівської фортеці. Вона піднімається на 65-70 метрів над Дніпром і з трьох сторін обмежена глибокою балкою. Північна частина гори неодноразово обвалювалася, в результаті чого більша її історична частина опинилася під водою. У другій половині XX століття ситуацію посилило будівництво Канівської ГЕС. У результаті затоплення водосховища навпроти Ржищева утворилися острова, найціннішими з яких є піщана Лиса гора і найвища точка, що залишилася над водою, село Гусинці, яке припинило існування, де височать руїни церкви.

DSC02321

Місцевість, на якій розташовується сучасний Ржищів, була заселена з давніх часів. Коли і ким заснований Ржищів, невідомо. Невідомо також і про походження самої назви Ржищів. Існує цілий ряд легенд, що пов’язують походження назви з іржанням коня: «Ржи-ще». Ось, наприклад, одна легенда:

Їхав якось козак Іван на коні і вирішив перепочити. Коня стриножив, а сам ліг під деревом. Прокинувсь, аж коня нема! Давай шукать, нема! Десь із кручі почув приглушене іржання коня. Підбіг до кручі, аж чує, що там його кінь, звалився з крутого пагорба у кручу, та й давай його кликать аби почути, де саме знаходиться кінь. Кричить коню: «Ржи ще», і тому на місці, де кликав козак коня, утворився Ржищів.

Також є версія про походження назви від вирощування древніми племенами полян жита «Рожише».

DSC02322

Перші поселення в цьому районі археологи відносять до епохи Трипілля, приблизно VI-III тисячоліття до нашої ери. У зведенні перших давньоруських історичних нарисів «Повісті временних літ» цей район згадується літописцем Нестором в описі розселення полян у VI–VII столітттях на правобережжі Дніпра. Про велике поселення вперше розповідається в Іпатіївському літописі 1151 року. У розповіді про боротьбу за Київський престол між князями Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Долгоруким фігурує Іван-город — фортеця, що стояла на однойменній горі над Дніпром і захищала підступи до Києва і торговий шлях «з варяг у греки». Поблизу укріпленого городища було невелике селище Вжищев. “Вжище” у давньослов’янській мові означало “місце торгівлі”.

DSC02323

Перша писемна згадка про Преображенський монастир відноситься до ХІ сторіччя.
1241 р. прообраз міста — городище Іван — був зруйнований Батиєвою ордою. Незважаючи на руйнування, жителі Іван-города ці місця не залишили і відновили поселення.
Із середини XIV століття воно входило до складу Великого Князівства Литовського.
1506 р. король Сигизмунд І відновив Дніпровську лінію оборони містечка Ржищів із наданим йому Магдебурзьким правом, фортеця на Іван-горі була відроджена в період правління Яна Казимира.
За Богданом Залеським: за переказами, які він чув в дитинстві від людей та від бандуриста, замок на Іван-горі належав князям Вишневецьким, а також Ружинським.

DSC02327

У роки визвольних війн під проводом Богдана Хмельницького місто знаходилося в центрі подій.
У грудні 1653 р. у Ржищеві відбулась попередня зустріч гетьманської ради Богдана Хмельницького з Московським посольством на чолі з боярином Бутурліним.
1679 року, за наказом московської влади та гетьмана І.Самойловича, більшу частину населення Ржищева було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом.
1709 року гетьман Скоропадський передав містечко Софійському монастирю в Києві.

DSC02330

1713 року власником маєтку Ржищева став овруцький староста Юзеф Антоній Бжуховський. 1751 року гайдамаки спалили замок в місті. 1765 року фундацією дідича – трахтемирівського старости Станіслава Щеньовського та його дружини – було збудовано деревяний костел св. Станіслава та монастир редемптористів. 1768 року згорів костел.

Саме під цією церквою ми, трошки перепочивши, посмакували чудовий “Renuage”)))

Троїцька церква споруджена протягом 1853—1860 років на місці одноіменної дерев’яної попередниці (яка існувала з 17 століття при садибі місцевих магнатів Вороничів) за ініціативою графині Дзялинської (в дівоцтві Воронич). Освячена 1860 року. Станом на 1882 рік церква мала 2847 прихожан, до парафії було приписане село Березівка.

DSC02332

В пошуках дороги до затопленої церкви нас застав невеличкий дощ, який, проте, не зламав наш ентузіазм. Ми вирішили пройтися набережною повз зачинений річний вокзал, куди колись з Києва ходили всім відомі “Ракети”.

DSC02337

Наразі тут працює лише вантажне обслуговування.

DSC02339

Свіже повітря та пейзажі дали нам змогу відпочити від усіх проблем та роботи. Це так чудово – всі працюють, а ми гуляємо!

DSC02341

Ржищевський патріотичний мурал.

DSC02342

Нас зовсім не бентежило, що автобуси о шостій годині завершують свої мрашрути до Києва, і ми будь-якою ціною мали потрапити до церкви. Тож, пошукавши трохи, знайшли-таки причал човнів та домовились за трансфер.

Подорож туди-назад коштує 400 грн.

DSC02345

Швидко, розсікаючи хвилі, ми погнали через розлив Дніпра до нашої мети.

DSC02346

Непереставаючи насолоджуватись пейзажами.

DSC02350

Усім добре відома моя хвороба до кораблів, катерів, яхт, води і т.д. Тому можу впевнено сказати, що це найкрутіше, що могло статись на мій День народження – прогулянка на катері! Дякую, кохана)))

DSC02354

Колись ми сюди ще повернемось, аби поставити намети на цих кручах.

DSC02355

А ось і… затоплена церква! Ми стільки часу уявляли її по-іншому, та в інтернеті не натикались на інформацію щодо її реставрації, тому для нас побачене було великим шоком.

DSC02367

Це, звісно, дуже добре, що знайшлися люди, котрі виділили гроші на реставрацію!

DSC02368

У 1972 році водами Канівського водосховища було затоплено село Гусинці. Місцевих жителів розселили по містах, а все інше просто загинуло під водою. На краю цього села стояла церква, яка дивним чином вціліла і стоїть посеред Дніпра на невеликому острівці.

DSC02370

Як і в кожної церкви, у неї є свої легенди та таємниці: кажуть, що по святах чутно, як дзвонять вже давно зняті дзвони або стогнуть за понівеченою святинею монахи, порубані бандою розбійників.

DSC02371

Разом із коханою Альонкою))

DSC02377

Церква була побудована в 1812 році місцевим поміщиком у стилі українського бароко. Має хрестоподібну форму і три входи. Поруч стоїть дзвіниця.

DSC02380

Тиша та круті пейзажі.

DSC02385

За радянських часів у приміщені церкви був спортзал місцевої школи, потім склад.
На час виселення в Гусинцях налічувалися 74 двори, в яких мешкало 385 осіб (187 чоловіків і 198 жінок). В селі були: парафіяльна православна церква зі школою та родинною усипальницею Гусинських, чернечий скит, при якому функціонували лікарня, олійниця та паровий млин, які обслуговували кілька навколишніх сіл.

DSC02386

В деяких джерелах зустрічається історія про те, що перед затопленням, з ініціативи місцевого голови сільради, церкву було відремонтовано, щоби вона могла довше простояти у воді.

DSC02390

Ось так раніше вона виглядала. Фото старої фотогафії у приміщенні церкви.

DSC02391

Всередині досить симпатично.

DSC02392

Дуже сподобалась люстра.

DSC02394

Кохана зі свічечкою. Не то що я, атеїст.

DSC02395

Знизу-вверх.

DSC02397

Ще одним популярним міфом є те, що більша частина церкви знаходиться під водою.
Навіть у часи затоплення і запустіння церква стояла на маленькому острівці суходолу. Хоча б тому, що була побудована на найвищому пагорбі села.
Під час реставрації земснарядами намили більше суші.
Будівля самого храму не змінилася, її просто реставрували. Побудували куполи.
Дзвіниця ж постраждала більше. Другий ярус довелося розібрати і перебудувати. Заново відбудований третій ярус.

DSC02398

У нас було близько 30 хвилин на все.

DSC02399

Приймаю привітання від друзів.

DSC02409

Було б тепліше – стрибнув би.

DSC02412

Подорож до церкви нас дуже заспокоїла та дала нові сили.

DSC02415

За нами повертається катер.

DSC02417

Після прибуття до причалу, ми майже відразу вскочили до автобуса, що йшов на Київ, і вже через півтори годинки були вдома. Раджу всім побувати тут та відпочити – не пожалкуєте!

P.S.: Відео з поїздки.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s