Карпати. Підкорення Говерли

Правду кажуть, що найкрутіші моменти в житті трапляються випадково. Так, одного разу ми випадково взяли квитки до Будапешту, або випадково, проходячи повз стадіон, попали на концерт Muse. Ось так же випадково ми попали й на найвищу вершину України – славетну Говерлу! Це підкорення нам запам’ятається надовго…


Чомусь так майже завжди виходить, що ми не встигаємо адекватно підготуватись до святкових днів – чи то до Травневих, чи то до Дня Конституції України. Цього разу не виняток, а отже квитки завчасно ми не взяли і тому змушені були до селища Ясіня, в якому запланували проживати, діставатись довго, а саме потягом до Чернівців (той самий дивний рейс, що йде через Молдову), звідки 5 годин під палким сонцем на автобусі.

Але вже в обід ми були в горах, й відпочивши та пообідавши – вибрались в недалеко прогулянку, щоб з полонини найближчої гори подивитись в очі Говерлі.

1

Незважаючи ні на що, ми були націлені на завтра на ранок спробувати піднятись на вершину.

2

Звідси трошки видно її, але в той день вона виглянула доволі пізно з-поміж хмар.

До речі, Ясіня були вибрані знову не просто так. По-перше – я люблю Ясіня. По-друге – нам сподобалось там минулого разу. По-третє – звідти не тільки видно Говерлу, а ще й близько до неї. Навпростець – кілометрів сім.

3

Виїзд о 8 ранку, о 9й ми вже біля Козьмещика – базового табору, звідки далі можна проїхати лише на УАЗіках. Табличка вказує, що до вершини – 8 км, а отже гаяти час не треба.

4

Змішуючи ногами багнюку, ми впевнено крокували вперед. Так впевнено, що пропустили потрібний поворот, й коли наша дорога повільно перейшла в гірську річку, ми зрозуміли, що щось не так, й повернули назад. Проте ноги вже були намочені у всіх.

5

Та це не завадило нам просто кайфувати від пейзажів, повітря та ніжних сонячних променів. Поки що.

6

Той самий поворот, що пропустили. Хто ж знав, що дорога веде через річку.

7

Як сказали нам добрі люди, що мешкали в будинку за річкою – вони нас бачили, та ми так впевнено йшли, що вирішили не кричати нам, що Говерла не в тій стороні…

8

Головне, що нам було добре. Втратили лише годину.

9

В улюблених Карпатах можна прожити все життя, й вони не набриднуть ніколи…

10

Чотири героя на фоні туманної Говерли.

11

Ось тут ми вже вийшли на правильний шлях.

12

Я б не сказав, що дорога була важка, але так здавалось тільки першу годину.

13

Часом доводилось оминати природні перешкоди.

14

Муу-у.

15

Краса.

16

Інколи місцевість нагадувала кадри з фільмів фентезі.

17

Наші гірські компаньйони.

18

Останній етап лісистої чатсини гори. Ще трошки – й вихід на верховинну полонину.

19

Дерево-дикобраз.

20

Йти було все важче й важче, а пейзажі – красивіші й красивіші. Підйом на плече.

21

Дивно, за всі 4-5 годин ми не зустріли жодної людини, але коли вже приблизились до плеча – перед нами відкрилась картина довгої шеренги бажаючих піднятись наверх.

22

Неймовірна краса.

23

На такій висоті ми ще не були. Отже, рекорд вже побитий.

24

Моя красуня кохана))

25

З цього боку Говерли теж пролягає туристична стежка на вершину.

26

Плече підкорено! Ще трішечки…

27

Так хотілось сісти та насолоджуватись годинами цими краєвидами…

28

500 метрів до вершини – 40 хвилин підйому. Пфф… Брехня.  Години півтори не бажаєте? А то й більше…

30

Кам’яниста дорога закінчилась, попереду більш легший, але крутіший підйом.

31

Майже-майже…

32

Перемога!!!

34

На вершині Говерли було дуже багатолюдно. Трохи відео.

Нарешті ми змогли дозволити собі присісти, відпочити, поїсти, пофотографуватись. Шлях назад нас вже не пугав – а даремно…

35

Адже ще наверху гору накрила дощова хмара, і нам вже довелось одягти дощовики. Але якби ж то йшов тільки дощ – з неба посипався град, в середньому сантиметр в діаметрі. Деякі градинки досягали й двух. Під болючими ударами граду, ми якомога швидше почали спуск вниз – та куди там! Все навколо під ногами перетворилось в грязьові потоки, стало дуже слизько. Наша надія, що це ненадовго, не виправдалась – град йшов без зупинки більше години.

А ми продовжували спуск… Мокрі вщент, побиті й замерзлі.

36

Тут ми ще не здогадуємось, що нас чекає попереду…

37

Четвірка говерлопідкорювачів.

38

Спуститись вниз з вершини та плеча – найтяжче завдання. Спуск дійснов в таких умовах виявився складнішим, ніж підйом. Особливо, серед доріжки в каменях, бо стежка перетворилась в цільний гірський потік, який просто змивав з ніх.

Трохи далі вже було легше, проте мене підвело коліно, яке ща на середині підйому дико розболілось. Але треба було йти, хоча опору на праву ногу я зовсім втратив.

39

Спуск зайняв близько 5 годин до того самого Козьмещика. По багнюці, воді, під дощем, та в холоді. Було важко повірити, що коли-небудь ця дорога скінчиться.

Проте найцікавіше було під самий кінець – ми зовсім забули про гірські річки, і ті, що ми проходили по гілках, майже не змочуючи ноги, вже розлились в бурхливі мутні гірські потоки, ще й піднялись на значний рівень. Один з таких потоків ми переходили вбрід, тримаючись за руки, ризикуючи бути змитими в потік. З другою ручкою більш-менш повезло – повалений стовбур дерева врятував. А третю, найбільшу, довелось обійти, щоб вийти на повноцінний міст.

40

Отже, ми вижили, навіть таксист за нами приїхав, хоч і з запізненнім, але приїхав. Бо 19 км до Ясіней ми б ніяк не дійшли. Спуск та підйом зайняв у нас 12 годин, під вечір ми були мертві, застудлі, проте – щасливі!

41

Планували на нас тупний день на Драгобрат, але ноги просто відмовлялись ходити, тому ми просто, задоволені від минулого дня, гуляли місцевими пагорбами.

42

Одинокий рейнджер з вивихнутою ногою. До речі, потім і друге коліно в мене здалось.

43

Я люблю Ясіня. Я покохав це село ще коли мені було 12-13 років – тоді я продив тут майже місяць.

44

Трохи інформації.

Перша згадка про Ясіня у письмових джерелах — 1555 р. (засновники — гуцули з галицького боку Карпат). У цій згадці йдеться про те, що воно належить угорському феодалу Драгфі, а в 1583 р. перейшло у власність феодала Каролі.
За легендою, галичанин Іван Струк пас на цьому боці овець, але раптовий глибокий сніг завадив йому перегнати отару додому. Тож він зробив з ясена кошару для овець, а сам подався до своїх. Коли повернувся, застав отару цілою і неушкодженою, та ще й із приплодом. На знак вдячності Богові він спорудив дерев’яну церквицю, яку прозвали Струківською. А ясен відтоді став символом селища і його назвою. І нині на гербі Ясіня — вівчар Струк, зелене дерево та отара.

45

У 18 столітті в околицях діяли опришки. Від них лишилася «капличка Довбуша», споруджена коштом отамана 1750 року. Відомі також перекази про те, що в Ясіні на початку 18 століття загинув інший відомий ватажок опришків — Григор Пинтя. Опришківський загін під проводом Михайла Фішерюка-Маріщука діяв на околицях Ясіня навіть у перші роки Першої світової війни.
У 19 столітті Ясіня — містечко Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. Користувалося власною печаткою з гербом: на срібному тлі — зелене ясеневе дерево, під яким селянин пасе кіз.

1914 — австро-угорська влада стратила 65 осіб за симпатії до російських військ.

9 листопада 1918 року Народна Рада в Ясіні проголосила Гуцульську Республіку (президент — Степан Клочурак) як частину ЗУНР і організувала з частиною УГА похід на Сигіт.

46

У День Св. Дмитра (8 листопада 1918 р).відбулися збори всього населення Ясіні, якими керував С. Клочурак. Було прийнято рішення про непідкорення Австро-Угорській імперії та приєднання до України. Ясінчани обрали герб «Три­зуб», синьо-жовтий прапор, Українську народну раду в Ясінях, яку ще називали Гуцульською радою.

Угорщина вирішила жорстоко розправитися з ясінчанами. На початку січня 1919 р. в селище прибув ка­ральний гарнізон в кількості 608 чоловік. Дізнавшись про це, 42 ясінчани під виглядом Церковної коляди в присутності священика, під звуки трембіт при­йшли на залізничний вокзал, де перебували угорці, і роззброїли гарнізон. Ясіня проголосили столицею Гуцульської Республіки, а її президентом обрали пре­зидента С. Клочурака.

10 січня відбулися збори, на яких Гуцульською радою було проголошено приєднання зі своїми кровними братами українцями. Під час збройного походу ясінчан були визволені с. Кваси, м. Рахів, селище Великий Бичків та місто Сигіт. У Сеготі відбулися бої, під час яких війська Гуцульської Республіканської армії і отримали поразку.

У червні 1919 р. румунські війська зайняли Ясіня. Згодом, за рішенням Сан-Жерменської мирної кон­ференції Ясіня, як і усе Закарпаття, було приєднано до Чехословаччини.

47

1938–1939 рр. була проголошена Карпатська Україна. Ясінчани брали активну участь у війні проти Хортиської Угорщини, але під Хустом війська Карпатської України отримали поразку. Впродовж 1944–1953 р.р. велика кількість жителів селища увійшла до лав ОУН-УПА й вела визвольну боротьбу за незалежність України. 2-6 жовтня 1944 р. в селі рейдувала сотня “Вікторія”, нав’язувала контакти із закарпатяцми зі складу 13-ї угорської армії (можливо hu:3. magyar hadsereg ???). У цей час підрозділи УПА забезпечували відхід частин 27-ї угорської дивізії з «лінії Св. Ласла» (угор. Szent László-állás) до «лінії Арпада» (О. Пагіря).

14 жовтня 1944 року після 17-денного бою селище зайняли радянські війська (втратили 413 загиблими).

48

В останній день, в обід, ми дружно вирушили до Івано-Франківська, де нас очікувало розчарування, тому що улюблений бандерівський паб “Бункер” виявився зачиненим назавжди. Але ми від пуза наїлись в “Десятці”, після чого попрямували на потяг до Києва…

49

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s