Oświęcim. Auschwitz–Birkenau concentration camp

Хай це місце вічно буде криком відчаю і попередженням для людства. Тут нацисти вбили близько півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, в основному євреїв з різних країн Європи. Аушвіц-Біркенау, 1940–1945 рр. – Папа Римський Бенедикт XVI


Наша подорож до Освенциму почалась з аеропорту польского міста Катовіце, куди ми прилетіли з Києва завдяки WizzAir. Основна ціль подорожі – Берлін, автобус до якого мав відправитись опівночі, а отже весь день вирішили витратити на відвідування концентраційних таборів Аушвіц 1 та Аушвіц 2 (Аушвіц-Біркенау).

Скажу відразу – день не задався від самого початку. І – так, з Польщею, на жаль, у нас вже були деякі проблеми, коли були у Варшаві. І тут – знову. Ми мали заздалегідь оплачені квитки на трансфер з аеропорту в місто, який підв’язаний чітко під кожен рейс, а також оплаченій квитки на автобус до Освенциму. Люфт – майже 2,5 години. Наш літак вилетів з запізненням, і приземлився також, але по часу – не надто багато. Веселощі почались на паспортному контролі, де кожну людину обслуговували інколи до 20 хвилин, придираючись до кожного документу, та вимагаючи яксь додаткові відомості. КОли до нас дійшла черга, вже давно було зрозуміло що трансфер поїхав, і ми ледь-ледь встигаємо на автобус, хоча вже не знаємо, як швидко й не дорого дістатись до центру Катовіце. На паспортному контролі спочатку переглядали всі наші візи, показуючи охоронцю, де ми були. Потім пішли питання чому віза німецька, а де будемо жити, а чого саме так їдемо, коли вертаємось, а покажіть бронювання готелю, а ще дайте зворотні квитки в Україну, і чому на автобусних квитках до Берліну немає ваших імен… Все, розповіли вже про себе всю біографію, і нас пропустили далі. На вулиці нам все ж таки пощастило знайти наш трансфер, та він, як виявилось, нікуди не поспішав, і ми простояли ще майже пів години, і коли прибули на місце, звідки до автостанції ще треба було бігти хвилин 10-15, стало зрозуміло, що автобус поїхав рівно 5 хвилин тому…

“Збагойствіє, только збагойствіє” – взяли каву, зайшли до залізничного вокзалу, купили інші квитки на електричку до Освенциму й попрямували до платформи, де на нас вже чекав ось такий раритетний потяг:

20170413_123206 [Blog_profile]

Хоч  ззовні ця електричка й виглядала, ніби ще в роки війни перевозила туди людей, та всередині виявилась дуже затишною, теплою, та ще й з файними WC.

20170413_123454 [Blog_profile]

Їхати – рівно 50 хвилин. Ні, брешу – 51. В Європі це принципово. Навіть у Польщі.

20170413_133030 [Blog_profile]

Прибули. Відразу ж зайшли до залізничних кас, щоб придбати зворотні квитки, на що нам касирша відповіла, що є електрика о 17:40 да 19:40, і що дешевше буде купити квитки у контролера (за 6zl замість 10zl у касі). Ок, супер!

20170413_133316 [Blog_profile]

Мене завжди хвилювало питання в Києві – коли б не їхав в метро, вранці чи вдень – безліч людей. В іншому транспорті також. Питання – у нас хтось взагалі працює чи ні? Так ось в Освенцимі, поки ми йшли до Аушвіца, зустріли аж одну людину. Відразу видно – люди на роботах, працюють, а не шляються без діла.

DSC_0009 [Blog_profile]

Аушвіц I.

Бажаючих відвідати концтабір було дуже багато. Вхід групами, за часом. Для груп – платно, індивідуальне відвідування – безкоштовно, та поляки знову довели свою братерську схожість. Контролери на наше запитання про вхід направили нас до каси, щоб ми придбали індивідуальні квитки (що вже не збігається з інформацією на офіційному сайті музею), а в касі нам відповіли, що індивідуальні квитки не продають, тільки групові, по 45zl. Ось так, молодці! Бравіссімо!

На фото нижче – всім відомий вхід до концтабору. «Arbeit macht frei» – «Праця звільнює».

20170413_144003 [Blog_profile]

Аушвіц-Біркенау (нім. KZ Auschwitz-Birkenau, пол. Auschwitz) — один із найбільших концтаборів, що існував з кінця травня 1940 до кінця 1949 року біля міста Освенцима (Польща). З кінця травня 1940 до січня 1945 використовувався як нацистський концтабір. З січня 1945 до кінця 1949 року використовувався як радянський концтабір.

20170413_144222 [Blog_profile]

Комплекс об’єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц І (нім. Auschwitz I), адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау) (нім. Auschwitz II (Birkenau)), «табір смерті»; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), робочий табір.

DSC_0036 [Blog_profile]

Сучасні історики збігаються у думці, що в Аушвіці було знищено принаймні від 1,1 до 1,6 мільйона осіб, значну частину з яких становили євреї. Ця оцінка була отримана непрямим шляхом, для чого проводилось вивчення списків на депортацію та підрахунок даних про прибуття потягів з в’язнями у Освенцім.

DSC_0077 (Medium)

Концтабір Аушвіц був створений за наказом Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від 20 травня 1940. Основними таборами були:

  • Аушвіц І, перший табір, що служив адміністративним центром для всього комплексу. У ньому загинуло понад 70 000 полонених, в основному поляки та радянські військовополонені.
  • Аушвіц ІІ (Біркенау), табір винищення. Став місцем знищення близько 1 млн. євреїв, 75 000 поляків та 19 000 циган.
  • Аушвіц ІІІ (Моновіц), робочий табір (нім. Arbeitslager). Полонені використовувались як робоча сила на фабриці по виробництву фарби Buna-Werke концерну I.G. Farben.

20170413_145210 [Blog_profile]

Освенцим являв собою цілий табірний комплекс, до складу якого входили кілька таборів. Слід розділяти «концтабір Аушвіц» (нім. Konzentrationslager Auschwitz) і «табір військовополонених Аушвіц» (нім. Kriegsgefangenenlager Auschwitz). Табори військовополонених і концентраційні табори — це не одне і те ж. Концентраційні табори підпорядковувалися СС. Табори військовополонених відрізнялися за своїми підпорядкування — вермахту, люфтваффе або флоту. Табори військовополонених включали в себе «Dulag» — транзитні табори, «Oflag» — табори для офіцерів-військовополонених і «Stalag» (у люфтваффе — «Stalag (Luft)», на флоті — «Marlag») — табори для полонених з числа рядового та сержантського складу. Крім того існували табори для інтернованих («Лад») та ін.

20170413_145225 [Blog_profile]

Заснований 20 травня 1940 року, Аушвіц І служив адміністративним центром для всього комплексу. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими поселенцями концтабору стали 728 польських політичних в’язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці, та інші «небажані елементи». 48 німецьких гомосексуалів теж були заслані сюди. Ще з першого поселення сюди відправлялись також євреї. У різний час табір налічував 13—16 тис. жителів. У 1942 році ця цифра зросла до 20 000. В’їзні ворота до Аушвіц І містять надпис «Arbeit macht frei» («Робота звільняє», досл. «Робота робить вільним»). В’язні, що відправлялись на роботу, проходили цими воротами щодня під звуки оркестру.

На фото – портретами ув’язнених оформлені стіни у одному з корпусів.

20170413_145424 [Blog_profile]

Важка праця, погане харчування та гігієна стали причиною високого рівня смертності в таборі. Блок 11 був «в’язницею у в’язниці», де карались порушники численних правил. У «стоячих камерах» в’язнів примушували стояти всю ніч. Ці камери займали площу 1,5 м², і в ній поміщали 4 чоловіків. Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в’язнями. У підвалах знаходились «камери голоду». В’язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхньої смерті. «Темні камери» були зачинені суцільними дверима, і у них було лише одне малесеньке віконце. Кімнату набивали в’язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався.

На фото – одяг ув’язнених.

20170413_145511 [Blog_profile]

Подвір’я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут страчували тих, хто заслуговував індивідуальної страти. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам’яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий гак. Це подвір’я, як і більшість Аушвіц І, збереглося досі.

На фото – жінки, на яких проводили хімічні та медичні експерименти.

20170413_145936 [Blog_profile]

Вперше жінки з’явились у таборі 26 травня 1942 року. Із квітня 1943 по травень 1944 гінеколог проф. доктор Карл Клауберг проводив досліди стерилізації на єврейських жінках у блоці 10, з метою винаходу простого ін’єкційного методу, який пізніше мав би використовуватись на слов’янських народах. Доктор Йозеф Менгеле, відомий своїми дослідами над близнюками та карликами, був табірним лікарем.

20170413_150357 [Blog_profile]

Освенцим став місцем найбільш масового винищення людей за всю історію людства.

20170413_150402 [Blog_profile]

Конфісковані окуляри приречених на смерть…

20170413_150809 [Blog_profile]

Особисті речі, які вже ніколи не повернули власникам.

20170413_150936 [Blog_profile]

У концтаборі Аушвіц-Біркенау (Освенцим) випробовувалися новітні засоби масового знищення людей.

20170413_151522 [Blog_profile]

Важка праця ув’язнених була малоефективна, а нерідко – не мала сенсу.

DSC_0084 [Blog_profile]

Весь другий поверх, з двух сторін – гори взуття. Ще в одному з корпусів також другий поверх був завалений… жіночим волоссям, яке відрізали, направляючи їх до газових камер. Там заборонено фотографувати.

DSC_0089 [Blog_profile]

Серед найбільш жорстоких наглядачів табору смерті Освенцим було чимало жінок.

20170413_151607 [Blog_profile]

Тут розстрілювали полонених.

20170413_151726 [Blog_profile]

У вересні 1941 у блоці 11 СС провела перші тести смертоносного газу ціаніду (ще відомий, як Циклон-Б), вбивши 850 польських та радянських полонених. Перший експеримент відбувся 3 вересня 1941 року, було знищено 600 радянських військовополонених. На фото нижче – використані балони з-під ціаніду.

20170413_152746 [Blog_profile]

Новонароджених дітей негайно убивали.

20170413_154014 [Blog_profile]

Тоді і тепер…

osw5

18 січня 1945 була визволена Варшава, а 27 січня радянські війська увійшли в Аушвіц. Першими браму головного табору відчинили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону полтавця єврейського походження Анатолія Шапіро. Ця, а також 322-а дивізія, які визволяли табір, належали до 1-го Українського фронту, який був створений у 1943 році на базі Воронезького фронту. За підрахунками науковців, близько 40% особового складу підрозділів 1-го Українського фронту становили українці, адже підрозділ поповнювався мобілізованими в Україні.

DSC_0123 [Blog_profile]

Доменні печі…

DSC_0132 [Blog_profile]

На момент звільнення у таборі залишилось 7 600 покинутих в’язнів, в тому числі 600 дітей. Більш ніж 58 000 полонених нацисти евакуювали на підконтрольні нацистам території.

DSC_0134 [Blog_profile]

Газова камера…

20170413_154224 [Blog_profile]

У передовій статті у «Правді» від 28 січня під назвою «Великий наступ Червоної Армії» повідомлялося: «За час січневого наступу радянські війська зайняли 25 тисяч населених пунктів, у тому числі визволили близько 19 тисяч польських міст і селищ». Хоча Освенцим був містом (як вказується у Великій радянській енциклопедії) ніяких повідомлень про нього в зведеннях «Радінформбюро» за січень 1945 не було. Також ні в радянських газетах, ні в газетах всього світу не зафіксовано повідомлень про такі жахливі злочини німців як масове знищення євреїв — це можна перевірити за архівами газетних видань.

20170413_154438 [Blog_profile]

Лише 2 лютого 1945 року в «Правді» промайнула перша замітка про Освенцим під назвою «Комбінат смерті в Освенцимі». Її автор — кореспондент «Правди» у роки війни – писав: “Німці в Освенцімі замітали сліди своїх злочинів. Вони висадили в повітря і знищили сліди електроконвеєра, де сотні людей одночасно вбивало електрострумом “. У документах Нюрнберзького процесу застосування німцями електроконвеєрів не знайшло свого підтвердження.

20170413_154543 [Blog_profile]

Від весни 1945 до кінця 1949 року частина табору була використана як в’язниця НКВД і Міністерства громадської безпеки Польщі.

osw4

Аушвіц II.

Від Аушвіц 1 до Аушвіц 2 кожні 10 хв курсує безкоштовний автобус, їхати 5 хв.

DSC_0144 [Blog_profile]

Через цю браму в вантажних вагонах завозили приречених…

20170413_160815 [Blog_profile]

Спорудження Біркенау (Аушвіц 2) почалось у жовтні 1941 з метою розвантаження перенасиченого основного табору. За проектом він був розподілений для утримання кількох категорій в’язнів.

20170413_161038 [Blog_profile]

Біркенау був набагато більшим за Аушвіц І і крізь його ворота пройшло набагато більше число людей. Це місце ув’язнення сотень тисяч людей. Стверджують, що це місце смерті понад 1,1 млн людей.

20170413_161143 [Blog_profile]

Стверджують, що на території Біркенау розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.

20170413_161223 [Blog_profile]

Туалети для ув’язнених. Відвідувати їх дозволено було двічі на день, й по 30 секунд…

20170413_161509 [Blog_profile]

Один з бараків.

DSC_0171 [Blog_profile]

Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи. У комплексі новоприбулі поділялись на 4 групи.

DSC_0191 [Blog_profile]

Перша група – понад три чверті, відправлялись у газові камери впродовж кількох годин; до цієї категорії входили всі діти, всі жінки із дітьми, всі люди похилого віку, і всі ті, що за поспішним і поверхневим оглядом лікаря не були цілком придатні. Місткість газових камер Біркенау дозволяла спалювати понад 20 000 жертв щодня. Нацисти використовували газ цианід, що виділявся із гранул Циклону Б. Циклон Б вироблявся 2 компаніями, які здобули ліцензію на виробництво від IG Farben. Гамбурзька компанія Tesch & Stabenow забезпечувала 2 тони кристалів щомісяця, а Degesch із Дессау — 3/4 тони.

20170413_163002 [Blog_profile]

Друга група в’язнів використовувалась як робоча сила на індустріальних фабриках, таких як IG Farben та Krupp. За роки роботи комплексу з 1940 по 1945 у комплексі Аушвіц зареєстровано 405 000 робочих невільників. Із них понад 340 000 загинули через страти, побиття, голодування та захворювання. Деякі в’язні вижили за допомогою німецького індустріаліста Оскара Шиндлера, який врятував понад 1100 польських євреїв, які працювали на його фабриках, спершу недалеко від Кракова, потім на фабриці, що нині є територією Чехії.

20170413_163137 [Blog_profile]

Третя група, переважно близнюки та карлики, піддавались медичним експериментам докторів, Зокрема, Джозефа Менгеля, який також відомий як «янгол смерті».

DSC_0227 [Blog_profile]

Четверта група складалась із жінок, які працювали в так званий «Канаді», частині Біркенау, де сортувались пожитки в’язнів, для їх подальшого використання німцями. Оскільки при виселенні люди брали найцінніші речі, то на склади потрапляли численні дорогоцінні вироби. В той час «Канада» асоціювалась із багатством, куди відправлялось дуже багато емігрантів із Польщі та сусідніх держав.

DSC_0229 [Blog_profile]

Ув’язнені, що крокують “дорогою смерті” до газових камер.

20170413_163529 [Blog_profile]

“Дорога смерті…”

DSC_0216 (Medium)

Робочий персонал частково забезпечувався самими жителями табору, частина з яких призначалась капо та sonderkommando (працівники крематорію). Капо (нім. kapo) були відповідальні за порядок у казармах; Зондеркоманди (нім. Sonderkommando) підготовляли новоприбулих для газових камер (наказували зняти одяг та здати своє майно) та переправляли тіла із газових камер до печей, спершу витягнувши золоті зуби, які могли мати жертви. Членів цих груп теж час від часу знищували. За kapo та sonderkommando наглядали члени СС; загалом у Аушвіц працювало 6000 членів СС.

20170413_163924 [Blog_profile]

Починаючи із 1943 у таборі розвиваються групи опору. Ці організації допомагали деяким в’язням вибратися на волю. В Польщі пам’ятають Вітольда Пілецького, який у вересні 1940-го під час час проведеної німцями вуличної облави добровільно здався німцям з метою потрапити як в’язень до концентраційного табору Аушвіц для збирання інформації та проведення підпільної роботи. Він організував польське підпілля в таборі. Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союзу Збройної Боротьби в Варшаву і далі на Захід. У жовтні 1944 група sonderkommando знищила один із крематоріїв у Біркенау. Вони і група спільників, група жінок із робочого табору Моновіц, всі були покарані смертю. У таборі акумулювалось відчуття «комунальної відповідальності». За втечу одного каралось декілька із того ж блоку, що й втікач.

DSC_0244 [Blog_profile]

На фото нижче – залишок основи барака, в якому тримали дітей для експериментів.

20170413_165825 [Blog_profile]

Житлові бараки.

20170413_164230 [Blog_profile]

Приміщення барака, де доживали останні дні жінки, засуджені на смерть. В одному такому розміщували одночасно до 700 жінок…

DSC_0250 [Blog_profile]

Умивальники…

20170413_165943 [Blog_profile]

На цьому наше відвідування завершилось, але пригоди продовжились. Ми повернулись до Аушвіц 1, звідки рушили до залізничного вокзалу, маючи намір запригнути на електричку до Катовіце, яка мала відправитись о 19:40. Але… коли ввійшли до приміщення вокзалу, були здивовані, що все зачинено, та, на щастя, до нас вийшов охоронець, який сказав, що сьогодні ця електричка не ходить – вона курсує тільки по п’ятницям. А отже, до завтрашнього дня ніякого прямого сполучення (ні автобусного, ні залізничного) Освенцим – Катовіце не-ма-є. Немає, і крапка. А у нас о 23:40 автобус на Берлін.

Чуднєнько. Ну ок, імпровізуємо.

20170413_184225 (Medium)

Та кому тут треба їхати в Катовіце… Все марно, навіть поліція намагалась допомогти. Добре що потім до нас підійшов молодий хлопець, котрий дав зрозуміти нам, що ми дурні, бо ця дорога не веде в бік Катовіце аж ніяк.

Ми повернулись до вокзалу, де той самий охоронець дістав папірець, на якому вже було виписане (видно, ми не єдині такі) ось таке: 19:15 Освенцим – 20:00 Тщебіня, 22:00 Тщебіня – 23:00 Катовіце. Отже, нам довелось на свій ризик сісти в електричку, яка прямувала в протилежний бік від жаданого Катовіце (а саме – в Краків), доїхати до Тщебіня, де померзнути 2 години (хоч був відчинений супермаркет, де ми нагребли пива), сісти на електричку в бік Катовіце, а потім бігти до автостанції.

Ну – ок.

20170413_191536 [Blog_profile]

І зігрілись, і в дорогу закупились.

20170413_201555 [Blog_profile]

Стомлені, ще під впливом від побаченого, але задоволені днем – їдемо в Катовіце.

20170413_220520 [Blog_profile]

Польща, Польща, що ти  коїш з нами… Наш супербус (PolskiBus – реклама) – запізнився на 40 хвилин, ми трохи нервували, адже його могли й відмінити, й пропустити, та що завгодно. А нас то чекає Берлін. Й все зачинено навкруги. І ось, вже о 00:30 ми, нарешті, зайняли свої місця, й заспокоївшись, солодко заснули…

20170413_232107 [Blog_profile]

Що ж, якщо цікавить, поїздка до Берліна через Катовіце (авіва + автобус) обійшлась нам в 1250 грн з людини. Комбінація лоукостів – WizzAir + PolskiBus, при чому квиток Катовіце – Берлін на автобус коштував 3,50 євро в одну сторону. Назад також стільки ж. Їхати 7 годин. Все чудово, WC, WiFi, зручні місця (навіть останні, на яких ми сиділи), але є два мінуси: 1. При купівлі квитків місця не призначаються, а отже сідаєш на вільні (якщо підсідаєш на маршруті), або з боєм прориваєшься одним з перших в автобус при посадці (як було в Берліні при поверненні назад). Погано, коли підсідаєш, бо більшість індивідуумів займає по одному місцю біля вікна, і якщо вас двоє – приходиться домовлятись, аби їхати разом. 2. Запізнення автобусу. І це регулярно.

Дякую за увагу!

Advertisements

Germany: Freie und Hansestadt Hamburg

Вільне і ганзейське місто Гамбург – саме його ми з коханою обрали для одноденного відвідування, і залишилися неймовірно задоволеними! Кожне місто Німеччини має свою культуру та атмосферу.


Скориставшись прямим автобусним сполученням Ганновер – Гамбург (дякуючи FlixBus), ми за дві години з комфортом дісталися цього чудового портового міста, і, не втрачаючи ані хвилини, вирушили на прогулянку.

Місцеві таксисти біля автостанції.

DSC_1964 [Blog_profile]

Гамбург вважається несуверенним містом-державою і одночасно є федеральною землею Німеччини.

На фото нижче – центральний залізничний вокзал.

DSC_1967 [Blog_profile]

За чисельністю населення (майже 1,8 млн мешканців) це друге місто країни та шосте місто Європейського союзу; одночасно Гамбург — найбільше нестоличне місто ЄС. Територія так званого “Великого Гамбурга” (Гамбург та його найближче оточення) становить також один з одинадцяти “європейських метрополісів” Німеччини.

DSC_1968 [Blog_profile]

За загальновизнаною традицією, назва міста походить від нижньонімецького Hamm — “болотяна місцевість”. Таку ж назву має один з районів міста. Латинізована форма імені міста Hammonia використовується, наприклад, у гімні міста.

DSC_1969 [Blog_profile]

Церква Святого Якова викликає непідробне захоплення завдяки своїй витонченій архітектурі та вражаючому бароковому органу, на якому грали найвідоміші музиканти і композитори.

DSC_1976 [Blog_profile]

Цей орган – найбільший в Європі, складається з майже 4 тисяч труб, 4 мануалів і цілих 60 регістрів! Інструмент досі знаходиться у відмінному робочому стані – час від часу відвідувачі храму можуть послухати короткий концерт величної органної музики.

DSC_1981 [Blog_profile]

У вежі, на висоті близько 80 метрів, зараз знаходиться маленьке кафе, яке працює з травня до середини жовтня.

DSC_1982 [Blog_profile]

У приміщеннях церкви дуже затишно та красиво.

DSC_1983 [Blog_profile]

Церква відновлена в 20 столітті завдяки середньовічним кресленням.

DSC_1993 [Blog_profile]

Щасливе сонечко і дуже небезпечна частина міста – тут знову починаються ярмарки, де можна зависнути на весь день…))

DSC_2001 [Blog_profile]

Один із найвидатніших гамбурзьких храмів – собор Святого Петра (Petrikirche), який вперше згадується в літописі кінця ХІІ століття.

DSC_2007 [Blog_profile]

Він зручно розташований в центрі міста, і знайти його зовсім не складно – високу загострену вежу видно навіть на значній відстані. Свій характерний готичний стиль храм остаточно знайшов у XIV столітті, після перебудови. А нам пощастило ще й попасти на гру оркестра.

DSC_2017 [Blog_profile]

Сьогодні в башті розміщений один із найкращих закритих оглядових майданчиків, з якого відкривається захоплюючий вид на прекрасне місто.

DSC_2020 [Blog_profile]

Ратуша Гамбурга – знаходиться, звичайно,  у самому центрі міста.

DSC_2026 [Blog_profile]

Вірніше, це Нова Ратуша. Стара була знищена під час пожежі у 1827-му році. Нова з’явилася у 1897-му році у вигляді неоренесансної будівлі з вежею заввишки 11 метрів.

20161204_132402 [Blog_profile]

Поруч знаходиться озеро Внутрішній Альстер.

DSC_2039 [Blog_profile]

Ярмарок. Звісно, скуштували смачну їжу та випили по глінтвейну.

DSC_2045 [Blog_profile]

Скульптури Імператорів та Королів на потужному фасаді нагадують про минулий статус Гамбурга як вільного імперського міста.

DSC_2047 [Blog_profile]

Портал Ратуші можна розглядати дуже довго – тут зображений Великий герб Гамбурга.

20161204_134052 [Blog_profile].jpg

Хол Ратуші відчинений для всіх бажаючих.

DSC_2053 [Blog_profile]

Такі будиночки продаються на ринку. Мистецтво!

DSC_2050 [Blog_profile]

Ось ми з коханою і наблизилися до каналів.

DSC_2058 [Blog_profile]

У теплий період тут завжди плаває дуже багато лебедів.

DSC_2063 [Blog_profile]

Прогулянковий теплохід.

DSC_2071 [Blog_profile]

Озеро Бінненальстер з різдвяною ялинкою.

DSC_2073 [Blog_profile]

Старовинна будівля пошти. Алексіс де Шатонеф з 1845-го по 1847-й збудував Стару Пошту в стилі тосканського Ренесансу. У кутовій вежі протягом минулого століття знаходився телеграф. До 1885-го року тут знаходилися центральні управління гамбурзької міської, турнської, таксиської, ганноверської та шведської пошти.

DSC_2090 [Blog_profile]

Гамбург займає перше місце серед міст Європи за кількістю мостів (за різними даними від 2300 до понад 2500). У місті більше мостів, аніж у Венеції (400), Амстердамі (1200) і Лондоні разом узятих.

DSC_2091 [Blog_profile]

Люк із гербом міста.

DSC_2092 [Blog_profile]

Канали й мости – це завжди романтично.

DSC_2107 [Blog_profile]

Гамбург розташований на берегах річки Ельба, яка впадає в Північне море.

20161204_143036 [Blog_profile]

Уздовж каналів розташовані як сучасні будівлі, так і старовинні купецькі маєтки.

DSC_2108 [Blog_profile]

Також у місті досить багато велосипедистів, для яких відведені окремі доріжки та паркінги.

DSC_2114 [Blog_profile]

Одна з невідомих нам церков.

DSC_2121 [Blog_profile]

Дім-палац.

DSC_2124 [Blog_profile]

Пам’ятник невідомому князеві.

DSC_2127 [Blog_profile]

Церква Святого Михайла (Hauptkirche Sankt Michaelis) – головна протестантська церква Гамбурга, одна з найбільш важливих архітектурних будівель Північної Німеччини, є візитною карткою міста.

DSC_2138 [Blog_profile]

Перша церква Святого Михайла була побудована в 1648-1669 роках, проте, її життя було коротким – у 1750-му році, в результаті влучання блискавки, храм повністю згорів, а дзвінниця зруйнувалася. Нова церква була побудована у 1786-му році.

20161204_145803 [Blog_profile]

Вражаюча 132-метрова дзвінниця церкви Святого Михайла є другою за висотою в Гамбурзі, формуючи впізнаваний силует міста. На висоті 106-ти метрів розташований оглядовий майданчик, до якого можна дістатися на ліфті або пішки, подолавши 453 сходинки. Годинники на дзвіниці – найбільші в Німеччині. Вони виготовлені Страсбурзької фірмою Ungerer. Цифри і стрілки годинника вкриті сусальним золотом. Кожен з чотирьох циферблатів має вісім метрів в діаметрі, довжина великої стрілки – майже п’ять метрів. Маленької ж – більше трьох з половиною, вага кожної стрілки близько 130-ти кілограмів.

DSC_2150 [Blog_profile]

Тепер наш маршрут пролягав містом, повз монумент Бісмарка до розважального району – Реппербан.

DSC_2146 [Blog_profile]

Стометровий бізнес-центр, відомий як “Dancing Towers”.

DSC_2151 [Blog_profile]

З ними виходять дуже круті фотографії.

DSC_2158 [Blog_profile]

Трохи змерзли вже, але попереду ще один ярмарок.

DSC_2160 [Blog_profile]

Головне – завжди знаходити радість у дрібничках.

DSC_2163 [Blog_profile]

Планується відкрити готель на верхніх поверхах будівлі.

DSC_2167 [Blog_profile]

А ось і Реппербан!

DSC_2168 [Blog_profile]

Європа ж.

20161204_152958 [Blog_profile].jpg

День наближався до завершення, і ми вже трішки почали стомлюватися. Тому зробили невеличку перерву на піратську каву з ромом – адже відомо, що колись Гамбург був піратським морським портом.

DSC_2171 [Blog_profile]

Дім-реклама.

DSC_2172 [Blog_profile]

Реппербан (Reeperbahn, Канатна дорога) – відома вулиця Гамбурга в районі Санкт-Паулі. Центр нічного життя Гамбурга, квартал червоних ліхтарів. Німці також називають її die sündige Meile (Гріховна миля).

DSC_2173 [Blog_profile]

Будівля Поліції – саме її частіше за все показують у німецьких фільмах.

DSC_2176 [Blog_profile]

Квартал червоних ліхтарів – ми не могли пройти повз!

DSC_2177 [Blog_profile]

Цей квартал утримує російська мафія, тому, за якоюсь певною домовленістю, місцева поліція сюди не лізе.

DSC_2178 [Blog_profile]

Саме тут, у 1960-1962 роках в районі Репербан – Санкт-Паулі, починав свою музичну кар’єру легендарний рок-гурт “The Beatles”. На той час гурт був ще маловідомим у себе на батьківщині, в Ліверпулі. Тут же “Жуки” вирішили взяти до себе Рінго Стара і відправити у відставку ударника Піта Беста. Також після недовгого сімейного життя, у Гамбурзі помер один із “зачинателів” “The Beatles” – Стюарт Саткліфф. Тепер на місці, де вони грали, стоїть своєрідний пам’ятник. Вєлік, чорти б його взяли – не в тему.

DSC_2180 [Blog_profile]

Заглиблюємося в Квартал червоних ліхтарів. Коли проходили повз один із борделів, журналісти брали інтерв’ю у повії.

DSC_0003 [Blog_profile]

Гамбург – дивне поєднання старих будівель із надсучасною архітектурою.

DSC_0005 [Blog_profile]

Храм серед Кварталу червоних ліхтарів. Хм…

DSC_0006 [Blog_profile]

Було би більше часу – зайшли б.

DSC_0012 [Blog_profile]

Вечір, порт. Що може бути більш романтичним для старого морського вовка, як я?))

DSC_0022 [Blog_profile]

Корабель-лоцман виводить у відкрите море танкер.

DSC_0027 [Blog_profile]

Захід сонця не може бути некрасивим.

DSC_0028 [Blog_profile]

Після об’єднання Німеччини у 1871-му році місто стає її головними “морськими воротами у світ”.

DSC_0030 [Blog_profile]

Музейний корабель Рікмер Рікмерс є дуже популярним гамбурзьким місцем. Дане судно було спущено на воду в 1896-му році. Ця подія відбулася на корабельні в Бремерхафені. Вітрильник використовувався для перевезення рису і бамбука з Далекого Сходу, вугілля з Уельсу в Чилі, а з Чилі в Німеччину – селітри. Така місія тривала протягом 26-ти років. Після майже ста років експлуатації корабель був пришвартований у самому центрі міста. Його кінцевою зупинкою стала пристань Ландунгсбрюкен, де вітрильник Рікмер Рікмерс перетворився на музей. Ця подія відбулася у 1987-му році. Потрапивши на палуби музейного судна, з головою поринаєш в епохальний часовий проміжок, де можна стати свідком зміни століть. Рікмер Рікмерс став останнім комерційним судном, яке використовувалося для перевезення вантажів. У період Першої світової війни вітрильник потрапив у полон до португальців. Через деякий час судно було викуплено і повернуто в загальний стрій гамбурзьких кораблів. Потужний корпус, повітряні вітрила і величне місце розташування зробили Рікмер Рікмерс головним кораблем міста.

DSC_0032 [Blog_profile]

Вітрильник Рікмер Рікмерс – трищогловий сталевий барк. Спочатку вітрильник міг здійснювати плавання тільки за рахунок своїх власних вітрил, але в 1930-му році була здійснена модернізація – додано два двигуни, потужність кожного з яких складала 350 кінських сил. Довжина судна становить 97 метрів, а водотоннажність – 3067 тонн. Палуби парусника вже пройшли сучасну модернізацію і повністю обладнані для розміщення різних музейних експозицій.

DSC_0036 [Blog_profile]

У музеї-кораблі Рікмер Рікмерс повністю відновлені інтер’єри минулих років. Тут можна відвідати душову, каюти, багажний відсік, камбуз, і навіть спуститися в моторний відсік, вивчивши устрій корабля ізсередини. На окрему увагу заслуговує зал, в якому виставлені макети кораблів різних епох, а також різні предмети, пов’язані з історією та самим кораблем.
На кораблі Рікмер Рікмерс також діє рибний ресторан. Його легко знайти за запахом. У цьому ресторані можна скуштувати рибу і різні страви з морепродуктів, причому обід буде відбуватися в приміщенні, де повністю відтворена атмосфера морського життя.

DSC_0040 [Blog_profile]

У Гамбурзі знаходиться найбільший у світі район портових складів на дерев’яних палях (нім. Speicherstadt), побудований в кінці XIX ст. на мілководді Ельби. Старі червоноцегляні 5-ти та 6-типоверхові будівлі складів розташовані рядами-кварталами на островах посеред Ельби, де “вулицями” слугують канали.

DSC_0054 [Blog_profile]

На жаль, було вже досить важко зробити нормальні фотографії, але наживо, з підсвіченням, склади виглядали дуже епічно.

DSC_0074 [Blog_profile]

Якби я тут жив, то вже давно мав би свій кораблик.

DSC_0077 [Blog_profile]

До відправлення нашого автобусу назад, в Ганновер, залишалося ще 2-3 години, тому залишок дня ми вирішили провести на ярмарку біля нічної Ратуші, куштуючи різну смакоту.

DSC_0085 [Blog_profile]

Замерзлі, але щасливі від подорожі в це місто.

DSC_0092 [Blog_profile]

Скажу лише, що на Гамбург одного дня видалося мало, тому за можливістю проведіть тут 2-3 дні.

DSC_0101 [Blog_profile]

Дві години в автобусі з Wi-Fi пролетіли непомітно, і вже досить скоро ми опинилися біля вокзалу в Ганновері, звідки за півгодинки доїхали до свого готелю. День залишив тільки найприємніші спогади!

DSC_0105 [Blog_profile]

Вже завтра ввечері – відліт додому, до Києва, і від цього ставало сумно…


Коротке відео про подорож:

Hannover: A Christmas Tale in Germany

Після одноденного візиту до Дрездена 3 роки тому, нам постійно хотілося хоча б ще один раз відвідати Німеччину, тому, маючи коротку мультивізу та прямі напрямки WizzAir, ми вирішили не втрачати можливості й полетіли до Ганновера та Гамбурга!


Day 1.

Щойно повернувшись з Барселони і відпрацювавши на роботах тяжких 4 дні (після відпусток завжди так, особливо коли повертаєшся додому вночі, за кілька годин до початку робочого дня), ми з коханою в наступну ж п’ятницю вже були в аеропорту “Київ”.

20161202_154157-blog_profile

Засніжені смуги та літаки додавали нашій подорожі атмосферності. Ми вперше відчули себе повноцінними людьми, адже маючи мультивізу на 45 днів, яку іспанці чомусь вліпили нам у паспорти, ми просто приїхали в аеропорт, пройшли реєстрацію та чекали на посадку. Ось так все просто, без оцих нервів та купи документів.

20161202_154337-blog_profile

Через погодні умови виліт затримався десь на півтори години, але це не страшно, коли є DutyFree. Сам переліт тривав три години, які пролетіли, наче хвилини, і вже ввечері наш літак успішно сів на саксонській землі. Пройшовши паспортний контроль, ми спустилися до електричок, які мають відвезти нас до центрального вокзалу Ганновера, звідки на трамваї можна було дістатися до нашого хостела.

20161202_212845-blog_profile

Вперше, на що ми звернули увагу – це щільний запах пива всюду, а особливо – на вокзалі. Також звернули увагу на кількість німців з футбольною атрибутикою, які розгулювали з пивом у руках та щось кричали – мабуть, скінчився якийсь матч.

А так нас зустрів Ганновер, наряджений та готовий до Різдва.

dsc_1718-blog_profile

Загалом відстань від аеропорту до готелю долається десь за 40-50 хвилин, що дуже чудово.

20161202_221052-blog_profile

Після заселення – а це було вже близько 23-ї вечора – ми відчайдушно вирушили на пошуки їжі та пива. Для цього набігали кілька кілометрів туди-назад, і на одній із АЗС дізналися, що в Ганновері зовсім немає нічних маркетів, окрім міні-кіосків з арабами. Але й там немає нічого, крім чіпсів та пива. Ну що ж, і на цьому дякуємо. Ми купили пива і пішли до KFC, який вже зачинявся, та все ж нас упустили, ба навіть продали салат з курятиною та кока-колою, чим ми й поласували. Блукаючи пізньовечірнім німецьким містом, ми кайфували. Нам одразу тут якось так сподобалось, що й не передати словами. А пиво – яке смачне пиво! Ідучи до готелю, ми куштували їхнє пиво на морозі (-3 С), і при цьому нам воно посто нереально подобалося. У номері нам не спалося, і, увімкнувши телевізор, ми почали дивитися трансляцію німецького рок-фестивалю, пити пиво й спілкуватися в очікуванні завтрашнього дня…

20161203_004459 [Blog_profile].jpg


Day 2.

Прокинувшись якомога раніше, ми швидко випили кави і вирушили на прогулянку містом.

dsc_1720-blog_profile

Трохи під’їхавши трамваєм, щоби зберегти час, ми опинилися прямо у центрі міста.

dsc_1721-blog_profile

Центральне озеро міста  – Маш (Maschsee).

dsc_1728-blog_profile

За ним – дуже великий парк.

dsc_1729-blog_profile

Було морозно, але сонце сліпило очі.

dsc_1738-blog_profile

Ганновер — адміністративний центр заснованої у 1946-му році землі Нижня Саксонія у Федеральній Республіці Німеччина, розташований на річці Лайне.

20161203_115144-blog_profile

Нова ратуша, можливо, найкрасивіша будівля Ганновера. Деякі навіть називають цю будівлю найкрасивішою ратушею Німеччини. Незважаючи на те, що за своїм архітектурним рішенням вона нагадує класичні палаци XVIII століття, зведена вона була на початку XX століття. Її урочисте відкриття відбулося 20 липня 1913 року.

dsc_1755-blog_profile

Зовні будівля виглядає велично, але і всередині не розчаровує. Головна фішка ратуші – унікальний ліфт. Він зроблений так, що під кутом в 15 градусів поступово піднімає всіх бажаючих на оглядовий майданчик, розташований під куполом ратуші. Висота підйому на ліфті становить 43 метри. З оглядового майданчика видно не лише Машпарк та озеро Маш, але й луки з полями, які розташовані за межами міста. Завдяки пласкому рельєфу Нижньої Саксонії, огляд відкривається приголомшливий. Про це ми тільки прочитали – оглядовий майданчик і ліфт не працюють взимку. На жаль, тому ми й не потрапили на дах.
Neues Rathaus – це не тільки туристичний об’єкт, але й діюча резиденція мера міста і місце перебування органів міського управління. Для відвідування Нова ратуша відкрита по буднях з 7.15 до 18.00 (в п’ятницю до 16.00).

dsc_1776-blog_profile

У холі ратуші встановлені макети, на яких можна побачити місто в різні епохи. Ось так Ганновер виглядав у середньовіччі.

dsc_1793-blog_profile

Точно не пам’ятаю, але приблизно 18-19 ст..

dsc_1781-blog_profile

Нижче – наш час.

dsc_1784-blog_profile

А ці макети – найбільш вражаючі. Адже на них показаний Ганновер у 1945-му році.

dsc_1786-blog_profile

Починаючи з 1940-го року, союзною авіацією було скоєно 88 бойових вильотів на Ганновер, у результаті чого місто було зруйноване на 90%, загинуло близько шести тисяч жителів, а втрати серед військовослужбовців вермахту, вихідців з Ганновера, склали 10 тисяч чоловік особового складу.

dsc_1789-blog_profile

Але вже у 1961-му році було офіційно оголошено про закінчення відновлення зруйнованого центру міста.

dsc_1790-blog_profile

Всього 15 років на відновлення міста.

dsc_1792-blog_profile

Руїни Aegidienkirche – невідреставрована церква як жива пам’ятка наслідкам війни.

dsc_1814-blog_profile

У ній прослідковується якийсь особливий магнетизм.

dsc_1822-blog_profile

І красиво, і сумно.

20161203_131515-blog_profile

Дзвоник і кохана.

dsc_1832-blog_profile

Як я вже згадував, пиво тут нереально смачне. У маркеті я знайшов саме ту марку, яку купував у Дрездені три роки тому. Ще й з кораблями (тому й купував же ж). Рай.

20161203_132131-blog_profile

Будівля Старої ратуші.

dsc_1838-blog_profile

Ярмаркова церква святих Георга та Якова (Marktkirche St. Georgii et Jacobi) – головна лютеранська церква Ганновера. Збудована в XIV столітті. Разом з будівлею Старої ратуші Ганновера утворює ансамбль Ярмаркової площі в стилі “цегляної готики”.

dsc_1845-blog_profile

А ось і жаданий нами Різдвяний ярмарок!

dsc_1848-blog_profile

Відвідати різдвяний ярмарок у Європі хотіли давно, тому, звичайно, були дуже раді нарешті потрапити сюди.

20161203_143949-blog_profile

Найсмачніший глінтвейн, який ми тільки пили.

20161203_143927-blog_profile

Усередині церкви.

dsc_1856-blog_profile

Попід стінами – виставка різдвяних композицій.

dsc_1860-blog_profile

Зроблені вручну із різних матеріалів.

dsc_1863-blog_profile

Деякі виглядали як справжній витвір мистецтва.

dsc_1866-blog_profile

Як ось ця композиція, наприклад.

dsc_1870-blog_profile

Стровинна вирізьблена ікона.

dsc_1871-blog_profile

Цікавий підсвічник.

dsc_1872-blog_profile

Взагалі атмосфера була пречудова. Відчуття свята, відпочинку, щастя…

dsc_1876-blog_profile

Увесь залишок дня ми провели, прогулюючись різдвяними провулками.

dsc_1878-blog_profile

Майже на кожному кроці відбувалися якісь події – чи то театралізоване шоу, чи то виступи етно-колективів в середньовічних вбраннях.

dsc_1880-blog_profile

Найголовніше, що буває рідко в наших поїздках, нам не потрібно було кудись поспішати. Все, ми на місці, і ми відпочиваємо.

dsc_1882-blog_profile

У цьому лісі приховане таємне королівство – там прокладені вузенькі доріжки, які ведуть від одного приміщення в інше, де можна попити глінтвейну чи чогось перекусити.

dsc_1884-blog_profile

І хоч ми трошки підмерзали, все одно залишалися на вулиці до останнього.

dsc_1887-blog_profile

Звідусіль пахло смачними стравами, якими нам навіть вдалося поласувати.

dsc_1905-blog_profile

Не відмовилися також від “біртвейну” – гарячого, але дуже смачного пива.

20161203_162512-blog_profile

Навкруги вже почали запалюватись ліхтарі та вогні прикрас.

dsc_1909-blog_profile

Цей квартал особливо приваблював нас.

dsc_1912-blog_profile

А ось фото всередині “казкового ліску”. Затишно, як вдома.

dsc_1916-blog_profile

Під вечір ми навідались до кльового пабу, де навіть знайшли місце за столиком. На відміну від наших пабів, в Німеччині необов’язково сідати за стіл – люди просто приходять, замовляють щочь випити, знаходять вільний куточок та п’ють – самі або зі своєю компанією. Там нам неабияк сподобалось, хоча було дуже галасно: німці, вони такі.

dsc_1928-blog_profile

Вечірня прогулянка через святкові вулички – вже в бік нашого готелю.

dsc_1931-blog_profile

На цих ярмарках можна витратити всі гроші. Неважливо, на що – тут хочеться купувати все, що бачиш.

dsc_1935-blog_profile

У цей вечір було вирішено пройтися до готелю пішки – 7 км, – що ми успішно виконали.

dsc_1948-blog_profile

І, звісно, не могли пропустити підсвічену Нову ратушу.

dsc_1951-blog_profile

У номері на нас чекало смачне пиво, довгі та приємні бесіди з коханою про життя і, нарешті, відпочинок. А завтра – Гамбург…


Day 3.

Travel to Hamburg

Germany: Freie und Hansestadt Hamburg


Day 4.

Ранок, кава, рюкзаки на плечі – і погнали витрачати останній день на Ганновер.

dsc_1953-blog_profile

Центральний вокзал міста.

dsc_1961-blog_profile

Велика вітрина магазину, за склом якої не просто композиція з іграшок, а ще й механізована. Вони всі рухаються в залежності від того, яке завдання у кожної з них.

dsc_0131-blog_profile

Чесно  кажучи, я би назвав цей пам’ятник так: “Бабця, яка невідомо куди поспішає на міському транспорті у час “пік”.

dsc_0134-blog_profile

Дуже красивий будинок, схожий на замок.

dsc_0139-blog_profile

Наулюбленіша вулиця в місті.

dsc_0145-blog_profile

Як тебе не любити… Ганновере мій)))

dsc_0153-blog_profile

Казковий ліс. Там можна гуляти годинами, хоча насправді він дуже маленький.

dsc_0152-blog_profile

У пошуках монстрів.

dsc_0158-blog_profile

Щоби не заблукати, використовуємо цю башту як орієнтир.

dsc_0164-blog_profile

Не буду приховувати – ми подумки шукали привід, аби запізнитися на літак і затриматися тут…

dsc_0168-blog_profile

…або тут

dsc_0175-blog_profile

…чи тут…

dsc_0181-blog_profile

Підхід німців стосовно організації відпочинку для людей – вражає. Ми точно не дотягуємо до такого рівня…

dsc_0187-blog_profile

Залишки старих споруд.

dsc_0188-blog_profile

Останні промені сонця останнього дня в Німеччині.

dsc_0189-blog_profile

Просто й вишукано.

dsc_0197-blog_profile

Не зважаючи на відсутність снігу, атмосфера Різдва та свята відчувалася дуже добре.

dsc_0198-blog_profile

Щасливі й закохані – один в одного та в Ганновер.

20161205_145722-blog_profile

Купили смачного чаю та солодощів.

dsc_0200-blog_profile

Остання прогулянка, вже в сторону вокзалу…

dsc_0204-blog_profile

Через 15 хвилин – відправлення потяга до аеропорту.

dsc_0212-blog_profile

У приміщенні вокзалу можна розглянути діючу ландшафтну модель німецького гірського селища з рухомою залізницею.

dsc_0217-blog_profile

Потяг – літак – і ми вдома. Задоволені, та сумні. Іноді краще нікуди не їздити, шоби потім не розчаровуватися в своїх умовах життя…


Коротке відео про подорож:

 

Best 4db selfies in Iceland

Спочатку всім було смішно, коли я придбав справжню селфі-палку. Навіть соромився її показувати. Але… Щоб ми без неї робили в нашій подорожі?)) Вона нас дуже рятувала, коли необхідно було разом зачекінитись в якомусь епічному місці. Тож, до вашої уваги – селфачі 4db з Ісландії!

P.S.: хронологія фотографій збережена.


Park Þingvellir (Thingvellir), Flosagja canyon

EasySelfieFront20160802_13_32_36

Park Þingvellir (Thingvellir), Öxarárfoss waterfall

EasySelfieFront20160802_14_41_21

Geysir geyser

EasySelfieFront20160802_17_37_53

Gullfoss waterfall

EasySelfieFront20160802_18_25_33

Gullfoss waterfall

EasySelfieFront20160802_18_39_38

Gullfoss waterfall

EasySelfieFront20160802_18_40_00

Volcano Kerid crater

EasySelfieFront20160802_20_45_39

Seljalandsfoss waterfall

EasySelfieFront20160803_00_27_46

Seljalandsfoss waterfall & sunset on the Atlantic Ocean

EasySelfieFront20160803_01_09_23

Seljalandsfoss waterfall

EasySelfieFront20160803_01_10_02

Skogafoss waterfall

EasySelfieFront20160803_13_25_11

Skogafoss waterfall

EasySelfieFront20160803_13_28_52

Dyrhólaey Rocks & Black Beaches, Vik

EasySelfieFront20160803_15_13_18

Reynisdrangar Rocks & Black Beaches, Vik

EasySelfieFront20160803_16_21_07

Atlantic Ocean & Black Beaches, Vik

EasySelfieFront20160803_17_06_13

Reynisdrangar Rocks, Vik

EasySelfieFront20160803_17_06_34

Reynisdrangar Rocks, Vik

EasySelfieFront20160803_17_07_06

Vatnajökulsþjóðgarður (Vatnajökull National Park)

EasySelfieFront20160803_18_44_06

Jökulsárlón – Glacier Lagoon

EasySelfieFront20160804_00_37_37

Jökulsárlón – Glacier Lagoon

EasySelfieFront20160804_00_46_09

Jökulsárlón – Diamond Beach, Atlantic Ocean

EasySelfieFront20160804_01_05_53

Dettifoss waterfall

EasySelfieFront20160805_00_04_12

Ásbyrgi Canyon

EasySelfieFront20160805_14_03_33

Húsavík, Arctic Iceland

EasySelfieFront20160805_15_56_54

Volcano Krafla crater

EasySelfieFront20160805_19_25_55

Volcano Krafla crater

EasySelfieFront20160805_19_30_43

Thermal lakes Namafjall, Park Hvevir

EasySelfieFront20160805_19_49_03

Dimmuborgir Lava Rocks

EasySelfieFront20160805_21_37_17

Goðafoss Waterfall

EasySelfieFront20160805_23_27_06

Hvítserkur Rock, Greenland Sea

EasySelfieFront20160806_15_35_34

Hraunfossar waterfalls

EasySelfieFront20160807_17_31_47

Hallgrímskirkja Church, Reykjavík

EasySelfieFront20160808_15_16_27

Reykjavík

EasySelfieFront20160808_16_45_43

Near the Parliament building, Reykjavík

EasySelfieFront20160808_16_56_27


Статті про подорож Ісландією:

День 1й та 2й: Iceland: A Place Of Dreams. Days 1-2

День 3й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 3

День 4й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 4

День 5й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 5

День 6й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 6

День 7й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 7

День 8й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 8

Кращі селфі 4дб в Ісландії: Best 4db selfies in Iceland


P.S.: Коротке відео про подорож:

 

 

Iceland: A Place Of Dreams. Day 8

Півроку приготувань. 8 днів, 4 людини, 1 машина. Більше 2500-та км навколо всього острова. Близько 50-ти основних місць. Ночівля в наметах під полярним колом, де сонце не сідає. Вулкани, водоспади, гейзери, острови, каньйони, океан, кити, скелі, печери, чорні пляжі, лавові поля, льодовики, термальні джерела… Подорож – заради однієї мрії – в одне з найепічніших місць на планеті – Ісландію…


Day 8.

Цей час настав – останній день 4дб в Ісландії. Нам треба було максимально витратити його на столицю країни – Рейк’явік, тому ми швидко попили кави й рушили до центру.

І першим місцем, без сумніву, стала оригінальна церква – Хатльгрімскіркья (Hallgrimskirkja).

easyselfiefront20160808_15_16_27 [Blog_profile].jpg

Це лютеранська церква в Рейк’явіку, названа на честь середньовічного ісландського поета та священика Гатльґрімура П’єтурссона.

dsc_0143-blog_profile

Перед храмом встановлений пам’ятник Лейфу Еріксону – скандинавському мореплавцю та досліднику, – який досяг Америки за 500 років до Христофора Колумба.

Проект храму був розроблений архітектором Гудйоуном Самуельсоном у 1937. На форму будівлі його надихнули базальтові колони, які з’являються при застиганні лави і доить часто зустрічаються в Ісландії. Будівництво почалося у 1945. Башта будувалася аж до 1974-го, а 1986-го завершили наву – цього ж року храм освятили. Таким чином, на будівництво пішов 41 рік.

dsc05177-blog_profile

Ми не тільки зайшли всередину, але й піднялися на самий верх. При чому, підійматись не планували, але нам хтось вклав в руку два квитки на підйом, тому ми вже докупили два інших та й зайшли до ліфту. Піднявшись, зрозуміли, що ніде ніякого контролю немає – в принципі, як і по всій країні – тут дуже довірливі люди. Відомо, що місцеві жителі ніколи не закривають на ключ свої домівки, коли йдуть в магазин – залишають навіть незаблоковані автомобілі. Поліція тут не носить зброї взагалі, армії теж немає – згідно домовленості використовуються збройні сили Норвегії. У тюрьмі сидить одна людина (от невдаха), і та в Норвегії.

dsc05180-blog_profile

З вежі відкривається прекрасний вид на місто, бухту та гори.

dsc05183-blog_profile

Церква – найвища в Ісландії серед церков і шоста за висотою будівля – 73 м.

dsc05185-blog_profile

Тут також не рідко бачать китів.

dsc05187-blog_profile

Порт.

dsc05193-blog_profile

Забув сказати, що спершу ми встигли спакувати свої речі до розірваної сумки, обмотати її кількома слоями широкого скотчу та великими сміттєвими пакетами. Потім зайшли до кафе на АЗС і купили одну чашку кави (150 грн. Так.). Другу чашку ми планували придбати на “копійки”, адже виміняти їх назад не можна. Тому ми розвели цілу комедію, рахуючи увесь дріб’язок на стійці. В кінці кінців продавчиня, яка точно бачила, як 4дб більше години мудохались перед її вікнами, пакуючи сумку, подарувала нам другу чашку кави. Оглянувши свій зовнішній вигляд після тижня в наметах і допиваючи подаровану каву, трохи відчули себе бомжами. Я також хотів купити пачку своїх улюблених цигарок, та вона коштувала 280 грн.

dsc05194-blog_profile

Мшину ми залишили біля церкви. На прогулянку містом у нас залишилося всього 2-3 години вільного часу.

dsc_0004-blog_profile

А ось і “бєлий мішка”.

dsc_0007-blog_profile

Дивні статуї, дивна Тумаєва і дивний концерт-холл.

dsc_0008-blog_profile

Церкву видно майже з усіх куточків міста.

dsc_0010-blog_profile

Рельєфна мапа Ісландії.

dsc05246-blog_profile

Центральне озеро в дипломатичному й історичному районі.

dsc05245-blog_profile

Фотосесія з качками.

dsc_0024-blog_profile

Їх тут дуже багато і вони спокійно йдуть до рук.

dsc_0026-blog_profile

Населення Рейк’явіку складає понад 120 тисяч жителів (з передмістям – понад 200 тисяч). Тоді як у всій Ісландії всього – 320-330 тисяч.

dsc05244-blog_profile

У перекладі з ісландської Рейк’явік означає “димна бухта”. Таку назву місту у 874-му році дав його засновник Інгольфур Арнарссон (Інгольфр Ейнерсон). Коли мандрівник-дослідник Ейнерсон відплив від берегів Північної Норвегії у 874 році, він вважав, що це за Божим покликом його обрано першим відкривачем цієї бідної, неродючої та незаселеної землі. По суті, він кинув дві порізані дерев’яні колоди на воду і присягнувся, що буде мандрувати куди-небудь до того часу, поки вони не дістануться берега. Ось так заснували Рейк’явік. У ті часи вода омивала значно більшу частину острова ближче до центру країни, і закутки вулиць Адальстрейті та Сузурґата — це ті місця, де колись було засноване Ейнерсонове господарство.

Багато століть по тому, в середині XIX століття, маленьке містечко почало зростати біля ферми Рейк’явік завдяки королівському скарбникові Скулі Магнуссону (Skuli Magnusson), відомому як “батько Рейк’явіка”, який заснував шерстяні майстерні в Рейк’явіку в рамках своєї діяльності з модернізації ісландської економіки. Це виявилося поштовхом до початку розвитку Рейк’явіка як міста. Статус міста Рейк’явік отримав у 1786-му році.

easyselfiefront20160808_16_45_43-blog_profile

Готична церква.

dsc_0042-blog_profile

Якраз під час нашого перебування в місті проходив прайд-парад. Ми приєднались, чьо. А нижче на фото – розфарбовані сходинки до входу в будинок уряду Ісландії.

easyselfiefront20160808_16_56_27-blog_profile

Ось цей самий будинок. Як відомо, прем’єр-міністр Ісландії – жінка – одружена на інший жінці, при чому, це був перший однгстатевий шлюб в країні.

dsc_0034-blog_profile

Будиночки мрій.

dsc05202-blog_profile

У 2000-му році ЮНЕСКО надало Рейк’явіку статусу “Культурної столиці світу”, а рік по тому місто отримало офіційне звання “Найгарячішої столиці Європи”.

dsc05216-blog_profile

Концертний зал та конференц-холл “Харпа”.

dsc05219-blog_profile

Прогулюючись (на жаль, у швидкому темпі), заходили в сувенірні магазини.

dsc05220-blog_profile

Але найбільшою спокусою були бари.

dsc05230-blog_profile

А це – будинок парламенту Ісландії – Альтингу. Альтинг є найстарішим у світі парламентом, який з’явився близько 930-го року. Був розпущений 1800-го року та відновлений у 1843-му як дорадчий орган. У 1874-му році Альтинг відновив свою роботу у законодавчій сфері.

Альтингом називають народні збори, як в Ісландії, так і в інших скандинавських країнах. На таких зборах розв’язувались найважливіші внутрішні питання (зокрема питання про помсту і т. і.).

dsc05261-blog_profile

Ммм, порт та портові трактири.

dsc05293-blog_profile

Навіть застали військовий корабель.

dsc05296-blog_profile

В Ісландії немає залізничних доріг, проте, в порту є ось такий пам’ятник промисловому потягу..

dsc05300-blog_profile

“Харпа” поближче.

dsc05302-blog_profile

Моє щасливе коханнячко: завдяки її мрії ми опинилися тут))

dsc05304-blog_profile

Символ Рейк’явіка – драккар.

20160808_174433_hdr-blog_profile

Час сплинув, як вода, і ми знову опинилися біля церкви. Згодом 4дб зробили останню зупинку на околиці міста, щоби поїсти, бо на нас чекав майже чотирьохгодинний переліт та пізнє прибуття до Гданська.

dsc_0056-blog_profile

Аеропорт Кефлавіка. Прощання з вражаючою країною. Пройшло вже стільки часу, а не можемо не сумувати за тим усім, що ми пережили та побачили в Ісландії. Це було круто. Фантастично. Незабутньо!

dsc05329-blog_profile

Пакунки в порожньому аеропорту. Ледь розібралися, куди ж нам іти на посадку.

20160808_201200_hdr-blog_profile

Щасливі та стомлені після 8-денного марш-кидка навколо острова летимо майже додому.

20160808_211117_hdr-blog_profile

Assassin’s Creed: Return. Вже за перші пів години польоту кожен з нас, виснажений, почав занурюватися у сон. А дехто ще й боїться літати, тому в темряві Альонці здавалося, що переліт їй лише сниться. Валєра ще тримається, Карина бачить третій сон. Я пізнав Дзен сну відразу після цього фото.

20160809_002537_hdr-blog_profile

Отже, на цьому подорож саме в Ісландію – завершена. Сьогодні ми проїхали близько 100 км, і виходить, що загалом за 8 днів 4дб подолали більше 2500 км шляху. Далі – приземлення в аеропорту Гданська, рідна маздочка на паркінгу і хостел. А найсумніше те, що вже вночі наступного дня ми будемо в Україні, де запланована ночівля у Львові.


День 1й та 2й: Iceland: A Place Of Dreams. Days 1-2

День 3й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 3

День 4й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 4

День 5й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 5

День 6й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 6

День 7й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 7

Кращі селфі 4дб в Ісландії: Best 4db selfies in Iceland


P.S.: Коротке відео про подорож:

 

Iceland: A Place Of Dreams. Day 7

Півроку приготувань. 8 днів, 4 людини, 1 машина. Більше 2500-та км навколо всього острова. Близько 50-ти основних місць. Ночівля в наметах під полярним колом, де сонце не сідає. Вулкани, водоспади, гейзери, острови, каньйони, океан, кити, скелі, печери, чорні пляжі, лавові поля, льодовики, термальні джерела… Подорож – заради однієї мрії – в одне з найепічніших місць на планеті – Ісландію…


Day 7.

Прокинулися 4дб досить рано. Вітер трохи вщух, і стало набагато легше. Проте Альонка почувала себе недобре: у неї зненацька піднялася температура. Але вона трималася, а ми намагалися зробити все необхідне, щоб їй стало краще – дали різні ліки, гарячий чай та каву.

20160807_081720_hdr-blog_profile

Місце, де ми ночували, як завжди було дуже мальовниче.

20160807_081820_hdr-blog_profile

А спали ми, як бачите, не просто в зимових спальниках, а ще й одягнені максимально.

20160807_084911_hdr-blog_profile

Сьогодні ми маємо відвідати останні пункти плану та повернутись до місця, звідки наша подорож почалася. Маршрут такий:

Thermal hot spring Deildartunguhver – Waterfalls Hraunfossar & Barnafoss – Glymur Waterfall. 

20160807_081801_hdr-blog_profile

Спочатку треба було знайти приховані термальні джерела. Все, що ми знали про них – це те, що вони знаходяться десь серед лавових полів, які розкинулися навколо цього файного вулкана Eldorg, вік якого складає близько 5000-ч років.

dsc04942-blog_profile

Трохи поблукавши, ми таки знайшли це джерело – Landbrotalaug!

dsc_0874-blog_profile

Температура води в ньому становить приблизно 40 градусів за Цельсієм.

dsc_0879-blog_profile

Хоч Альонку всю і трусило, вона все-таки наважилася роздягтися та скупатися.

dsc04959-blog_profile

Авжеж, у нас за маршрутом було кілька місць з термальними джерелами, але з ними переважно не складалося: то ми їх не знаходили, то пропускали, то вони були дуже дорогі для відвідування. А враховуючи такі ціни на душ у кемпінгах, з особистою гігієною якось не склалося. Тому вважайте, що ми нарешті помилися.

dsc_0902-blog_profile

Жадібно поїдаючи очима краєвиди, поїхали далі до водоспадів.

dsc05050-blog_profile

Хрьойнфоссар (Hraunfossar) – серія невеликих водоспадів, сформована численними потічками, яких налічують понад сто штук. Потічки випливають з Хальдмундархрьойна (Hallmundarhraun), лавового поля, яке утворилося в результаті виверження одного з вулканів під льодовиком Лаунгйокудль на заході Ісландії. Сам водоспад нараховує близько 900-та метрів у довжину.

dsc_0916-blog_profile

Водоспади розташовуються неподалік поселень Хусафедль (Húsafell) і Рейкхольт (Reykholt), а також поряд із трубковидною лавовою печерою Відгельмір (Víðgelmir).

dsc_0918-blog_profile

Походження цих водоспадів пояснюється тим, що річка Квітау, яка бере початок з льодовика Лаунгйокудль, проклала собі русло вздовж кордону, де зупинився потік лави Граухрйойн (Gráhraun).

dsc_0921-blog_profile

Оскільки порода лави – дуже пориста, річка без проблем просочилася в неї численними потоками і пішла під землю до самого водонепроникного базальту.

dsc_0923-blog_profile

Під землею, протягом одного кілометра, річка вибирається назовні, утворюючи тим самим численні водоспади.

dsc_0949-blog_profile

Звідси і пішла назва цієї системи водоспадів – «hraun», – що в перекладі з ісландської означає “лава”.

dsc_0951-blog_profile

Панорамка на додаток:

panorama3-1_sheremet-blog_profile-blog_profile

І селфі 4дб:

easyselfiefront20160807_17_31_47-blog_profile

А це – система водоспадів Барднафоссар (Barnafossar чи Barnafoss), яка знаходиться одразу біля водоспадів Хрьойнфоссар. Їхня назва (букв. Дитячі водоспади) походить від нещасного випадку, який, за переказами, мав місце в глибоку старовину. Одного разу жителі найближчого поселення Хрьойнсаус (Hraunsás) вирушили на різдвяний ярмарок, залишивши двох дітей вдома. Повернувшись додому, вони виявили, що діти зникли, але їхні сліди вели прямо до водоспадів. Як виявилося, діти намагалися перейти природний кам’яний міст через водоспади, але зірвалися з нього, впали в річку Квітау і потонули. Після цього нещастя уражена горем мати змусила жителів свого поселення зруйнувати міст дощенту, щоби подібні нещасні випадки не повторювалися.

dsc_0955-blog_profile

Нові “смердючки” на нашому шляху – Дейльдартунгюхвер (Deildartunguhver). Це – геотермальні джерела близько Рейкхольта, що на північному сході від міста Боргарнес. Складаються з ряду гейзерів, які фонтанують з одного і того ж пагорба.

dsc_0967-blog_profile

Характеризуються дуже високою витратою води (180 л/сек) та температурою до 97°C. Є найпотужнішими геотермальними джерелами в Європі за витратою води.

dsc_0978-blog_profile

Частина води використовується для опалення: тут побудовано 30-кілометровий водопровід до міста Боргарнес і 60-кілометровий – до міста Акранес. Джерело живить гарячою водою всі населені пункти в діаметрі ста кілометрів.

dsc05027-blog_profile

“Йожик в тумані”.

dsc_0002-blog_profile

А це фото – живий доказ гуляючих інтернетом міфів, де під подібною фотографією пишуть, що “по всій Ісландії розкидані такі прилавки, без продавців, і люди самі приходять, беруть те, що треба, кладуть самі гроші й ідуть далі”. Так ось. Це єдиний такий “кіоск”, і знаходиться він на території Дейльдартунгюхверу. Крапка.

dsc05015-blog_profile

З термальними джерелами закінчено, і ми рушили до місця, яке знайшли в безкоштовних книжках та листівках, – водоспаду Глімур (Glymur).

dsc05043-blog_profile

Усе сумніше ставало на душі з кожною хвилиною. Адже нам залишилося тут так мало часу…

dsc05045-blog_profile

Добре, що хоч з десяток тисяч фотографій наробили. Та й відео привезли також, годин 8, мабуть.

dsc05057-blog_profile

Заздримо тим людям, котрі там живуть.

dsc05058-blog_profile

Кожен із нас згоден був стати ісландським фермером.

dsc05060-blog_profile

Насолоджуючись пейзажами, 4дб під’їжджали до відомого Хваль-фьорду.

dsc05077-blog_profile

Хваль-фьорд (Hvalfjörður – китовий фьорд) – фьорд, розташований біля західних берегів Ісландії, між містами Мосфельсбаїр і Акранес. Довжина фьорда – близько 30 км, середня ширина – близько 5 км.

dsc05083-blog_profile

Своє ім’я фьорд отримав через велику кількості китів, яких можна побачити в цих місцях. Та ми знову їх не побачили.

dsc05084-blog_profile

На берегах фьорду під час Другої світової вій ниперебували американська і британська бази.

dsc_0004-blog_profile

Тінь 4дб посеред парку.

dsc_0005-blog_profile

Сонце потихеньку ховалося за фьорд.

dsc_0017-blog_profile

Щоби дістатися до водоспаду Глімур, треба було пройти кілька кілометрів через парк, а потім дертися небезпечними ділянками вверх. Ми до нього не дійшли, але просто добре, не кваплячись, прогулялися.

dsc_0023-blog_profile

Розкажу трохи про водоспад, і чому саме до нього звернули.

dsc_0031-blog_profile

Глімур або Глімюр (Glymur) – другий за висотою водоспад в Ісландії, загальна висота якого становить 196 м.

dsc_0041-blog_profile

Купив собі, нарешті, ісландську шапку.

З краю глибокого і короткого каньйону повністю водоспад розглянути неможливо. Єдиний спосіб зробити це – пробратися вгору за річкою в каньйон, однак це небезпечно і не дуже рекомендовано без відповідного оснащення.

dsc05092-blog_profile

Проте це перший парк з такою кількістю дерев, який ми побачили.

dsc05095-blog_profile

Пірамідкою подякували тролям за те, що вони допомагали нам усі дні.

dsc05121-blog_profile

Різновиди ісландського моху.

dsc05127-blog_profile

Зліва, в каньйоні, й знаходиться Глімур.

dsc05145-blog_profile

Уперше ми також побачили стільки місця для того, щоби розбити табір. Але – треба було їхати далі, поближче до Рейк’явіка.

dsc_0083-blog_profile

Кілька годин промайнули непомітно, і, залишивши парк, 4дб продовжили рухатись запланованим маршрутом. Ми з Валєрою наревіли на те, щоби певну ділянку скоротити і проїхатися під океаном – через підводний тунель. Правда, ткнель виявився платний – 1000 іскандерів (це ми так ісландські крони називали) – десь 250 грн.

dsc05158-blog_profile

Подолавши останні 70 км шляху, 4дб заїхали трохи покататися вечірнім Рейк’явіком, та все ж вимушені були повернутися на наше найперше місце ночівлі, біля озеру Тінгвалаватн, що в парку Тінгвеллір…

Отже, за 7й день 4дб проїхали близько 150 км вздовж південного узбережжя Ісландії і в кінці дня повернулися на своє перше місце ночівлі, таким чином, зробивши повне коло навколо острова і проїхавши близько 2500 км.


День 1й та 2й: Iceland: A Place Of Dreams. Days 1-2

День 3й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 3

День 4й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 4

День 5й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 5

День 6й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 6

День 8й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 8

Кращі селфі 4дб в Ісландії: Best 4db selfies in Iceland


P.S.: Коротке відео про подорож:

 

Iceland: A Place Of Dreams. Day 6

Півроку приготувань. 8 днів, 4 людини, 1 машина. Більше 2500-та км навколо всього острова. Близько 50-ти основних місць. Ночівля в наметах під полярним колом, де сонце не сідає. Вулкани, водоспади, гейзери, острови, каньйони, океан, кити, скелі, печери, чорні пляжі, лавові поля, льодовики, термальні джерела… Подорож – заради однієї мрії – в одне з найепічніших місць на планеті – Ісландію…


Day 6.

Кемпінг в Бльондюоусі знаходився в самому центрі селища. Припаркувалися 4дб одразу біля урвища, де всю ніч шумів водоспад. Цього разу ночувати було набагато тепліше: адже в одному наметі нас було аж четверо. Першим чином, коли всі почали прокидатися, Альонка озвучила: “Ну що, не поспішаємо, платимо за місце, робимо каву й вирушаємо? Чи швидко підіймаємося, збираємося і вирушаємо одразу?..”

За 10 хвилин речі були зібрані та поспіхом закинуті в машину. Ще напівсонні, ми виїхали з кемпінгу. Проте далеко не поїхали: зупинилися за якоюсь будівлею десь в 300-та метрах, де й організували ранковий фуршет. Тільки потім ми зрозуміли, що сховалися за будівлею ісландської поліції..

20160806_084007_hdr-blog_profile

На сьогодні наш маршрут був таким:

Rock Hvítserkur (Elephant Mountain) – Mountain Kirkjufell (Church Mountain) – Waterfalls Hraunfossar – Waterfalls Barnafoss – Thermal hot spring Deildartunguhver – Reykjavík.

Насичені дні залишилися позаду, і тепер, розраховуючи відстані, ми могли дозволити собі відвідати те, що було позначено як “необов’язкове”.

Трохи заплутавшись із мапою, ми заїхали до ферми, на якій паслися коні. Нарешті у нас з’явилася змога розгледіти їх зблизька та почухати.

Коні в Ісландії – то взагалі окрема історія. Їх тут дуже багато, і ми часто задавалося питанням – навіщо їм стільки коней. Навіть запитували про це у місцевих, але вони зводили плечима і дивилися на нас, немов на дурнів. Мовляв “є – ну та й спасибі”.

Ісландські коні — порода коней, що понад 1000 років не змішується з іншими породами коней через острівну ізоляцію Ісландії. Завезені вікінгами. Середній зріст у них 130-145 сантиметрів, тому їх відносять до поні. Вага коней цієї породи не перевищує 400-та кілограмів, вони відрізняються потужним крупом, короткими і сильними ногами з міцними копитами, невисокою шиєю, важкою головою і маленькими вухами. Хвіст і грива дуже густі, довгі; волосяний покрив всього тіла також порівняно довгий. Кількість голів на острові досягає 100 000.

dsc_0672-blog_profile

Згідно із законом, прийнятим у 983-му р., до Ісландії заборонене ввезення будь-яких інших коней. Будь-який імпорт коней або поні в Ісландію заборонений для попередження епідемій серед тварин, а також псування породи. Окрім того, будь-який ісландський кінь, який покинув країну для виставки або змагань, не може повернутися. Ця заборона поширюється на одяг для верхової їзди, амуніцію, спорядження. Виняток становлять тільки речі, які пройшли повну дезінфекцію.

dsc04789-blog_profile

hWOaBFqfkdI.jpg

Порода була завезена в Ісландію вікінгами в IX-X століттях. Для економії місця на драккарах вікінги вибирали тільки низькорослих коней – звідси і характерна ознака породи. У скандинавській міфології коней шанували, а ісландська порода за легендою походить від восьминогого коня Слейпнірі, помічника верховного бога Одіна.

У кінці XVIII століття значна частина ісландських коней загинула в результаті виверження вулкана.

dsc_0712-blog_profile

Подолавши нову ділянку шляху, 4дб заїхали до невеликого напівострова Ватнснес (Vatnsnes) – звідси було найближче до Гренландії.

dsc_0724-blog_profile

Хвітсеркюр, або Скеля-Слон (Rock Hvítserkur or Elephant Mountain) – базальтова скеля на східному березі півострова Ватнснес на північному заході Ісландії. Скеля сягає 15-ти м у висоту. Біля основи скелі розташовано два отвори. Вони надають скелі схожість зі слоном, який п’є воду Хуна-фьорда. Основа була укріплена бетоном для запобігання негативного впливу морської води на природнє утворення.

dsc_0731-blog_profile

У 1990-му році скеля Хвітсеркюр була зображена на поштовій марці номіналом в 25 ісландських крон.

dsc04806-blog_profile

На скелі гніздяться кілька різновидів птахів. Поруч зі скелею – гніздяться 4дб.

easyselfiefront20160806_15_35_34-blog_profile

Об’їхавши напівострів, ми нарешті приїхали до мальовничого місця, звідки можна було поспостерігати за тюленями. Саме тут знаходиться одна із найбільших в Ісландії колонія тюленів та нерпи.

dsc_0748-blog_profile

Сонце зігрівало нас, пейзажі надихали на філософські думки.

dsc_0752-blog_profile

Було дуже тихо та спокійно. Навколо не було жодної людини, окрім нас.

dsc04833-blog_profile

Так вийшло, що чим далі ми їхали проти годинникової стрілки навколо острова, тим менше і менше людей зустрічали – як місцевих, так і туристів. Звісно, ми зробили правильно, що почали з найскладніших та найнасиченіших ділянок маршруту, аби під кінець, трохи стомившись, просто насолоджуватися та особливо не поспішати.

dsc04835-blog_profile

Більша частина подорожі була вже позаду, і на душі ставало сумно від того, що вже зовсім скоро треба повертатися додому. Ніяк не хотілося назад. Валєра навіть сказав, що повернеться сюди, років через 5 точно. І назавжди.

dsc_0771-blog_profile

А ось і тюлені, вигріваються на сонечку.

dsc_0766-blog_profile

До берега тюлені не підпливають, але скрізь розвішані попередження, що наближатися до цих тварин – небезпечно.

dsc_0772-blog_profile

Як же тут усе цивілізовано та пристосовано для людей – окремо зроблена кабінка з біноклями, звідки можна комфортно та зблизька роздивитися лінивих створінь.

dsc_0773-blog_profile

Від їхнього вигляду та тепла нам самим захотілося розлягтися на траві та поспати.

dsc04850-blog_profile

Сонне царство.

dsc04861-blog_profile

Вже на іншому боці затоки видно берег Дюра-фьорду (Dýrafjörður).

dsc_0779-blog_profile

На ті фьорди ми вже не поїхали – наступного разу обов’язково!

dsc_0780-blog_profile

Ісландська мівіна. Упродовж всієї подорожі у 4дб було стандартне меню – невибагливе до умов та відносно дешеве. Це: порізаний хліб (до речі, ісландський хліб особливо смачний, ми ніде більше не куштували такий), ковбаса, інколи сир та огірок. Ну і – ром, щоби краще спалося. З того часу ми називаємо це “ісландським набором”. Але цого разу до звичайного набору ми додали макарони по типу мівіни.

dsc_0790-blog_profile

І з задоволенням поїли, насолоджуючись свіжим вітерцем, теплом та пейзажами.

dsc_0794-blog_profile

Наш “підгулявший” Форд. Бідолага…

20160806_160726_hdr-blog_profile

Перша половина дня пройшла спокійно, і це задало ритм решті поїдки. Сьогодні особливо не хотілося нікуди поспішати.

dsc04870-blog_profile

Проїжджаючи понад затокою, 4дб звернули увагу на пляму у воді. Навіть зупинили машину, в надії, що це все ж таки кит, і ми нарешті його побачимо! (Коментар від редактора: просто Дмитро істерично верещав “це кит!” “там кит” і “зупиніть машину!”) Але дива не трапилося…

dsc04888-blog_profile

Маяки та церкви, розкидані островом, – візитна картка Ісландії.

dsc04889-blog_profile

Окрема історія у нас вийшла із алкоголем. Ще в Дьюті-Фрі в Гданську ми взяли 2л рому, та ось на 6-й день у нас нічого не залишилося. Із супермаркетами тут, як я вже писав, тяжко – іноді їх розділяють сотні кілометрів, а алкоголь продається взагалі в окремих магазинах. Отже, заїзджаємо ми до єдиного міста на півострові Ватнснес – Хваммстангі, дивом знаходимо магазин. Обійшли весь тричі: нічого, окрім пива. Запитуємо на касі: “Хелоу, ві нід сам алкохоль, кен ві бай іт самвер?” – “Єс! – щасливо відповідає продавець, – он мандей!” Запала тривожна мовчанка. Що значить “он мандей”??? 4дб нависли над касиром, який зйожився в куточок і тремтячим голосом розповів нам, що, згідно закона, продаж алкоголю в Ісландії здійснюється тільки з понеділка по п’ятницю, з 11-ї години ранку до 5-ї години вечора. На вихідних алкоголь взагалі ніде не продається. Окрім барів. Ось тут світ і потемнів в наших очах. “Онлі бір…” – мовив продавець, показуючи на полиці з пивом. О, тааак, тільки пиво і хочеться пити холодними ночами, поки ставимо намети. Але іншого вибору не було, тому ми набрали трохи пива, і вже згодом, у машині, прочитали, що в ньому тільки 2% алкоголю…

20160804_114737_hdr-blog_profile

Отже, якщо воно продається тоді, коли ніякий інший алкоголь не продається, то його можна вільно вживати навіть за кермом? “Залізна логіка!” – погодилися всі 4дб, і Карина відкрила баночку пива, кермуючи автомобіль.

20160805_155102_hdr-blog_profile

За кілька кілометрів, проїзжаючи повз перешийок, який веде на півострів фьордів, по дорозі нам трапилася дуже оригінальна безлюдна АЗС – всередині на продаж виставлено безліч різноманітних речей ручної роботи – від іграшок до одягу. Навколо заправки – хвилясті поля, які в далині закінчуються горами. Сонце приємно продовжувало зігрівати, і ми вирішили влаштувати сієсту з люльками та ісландським пивом.

dsc_0802-d0bad0bed0bfd0b8d18f-blog_profile

Ми почувалися просто казково. 4дб по-справжньому кайфували, намагаючись запам’ятати цей момент навіки.

dsc_0804-blog_profile

Близько години ми провели там, але треба було рушати далі.

Як і коней, в Ісландії також повно овець. Ісландці вважають іх своїм надбанням, адже практично весь національний одяг, який вони носять щодня, зроблений з вовни. Це і шапки, і рукавиці, і шарфи, і звісно – Lopapeysa – відомі теплі светри. Коштують вони від 100-та євро. Складається враження, що довгими полярними ночами ісландці тільки те й роблять, що в’яжуть вовняні речі та рибалять. У звичайних супермаркетах дуже часто зустрічаються стенди із пряжею та риболовецькими снастями. І не дивно: наприклад, традиція в’язання бере початок ще з 10-того століття. Кількість овець в Ісландії досягає 500 000 голів.

dsc_0805-blog_profile

Де ми їх тільки не зустрічали. Вони всюди! Причому невеликими групами – по 2-3 вівці. А все тому, що більшість овець мають досить складний характер, тому вони не люблять бути в стаді. Між особинами трапляються постійні суперництва. Особливу небезпеку можуть становити барани, які відчувають потребу в постійному лідерстві. Через цю особливість поведінки між особинами чоловічого роду постійно трапляються конфлікти і сутички, за яких тварини можуть сильно постраждати. Ватажок може сприйняти і собаку, і людину в якості загрози, тому слід бути вкрай обережним, щоби не викликати агресію у самця.

dsc_0806-blog_profile

Одразу після закінчення морозів, протягом усієї весни, літа й осені, вівці кочують там, де їм заманеться. А вже восени фермери майже з цілою сім’єю та сусідами виїжджають на кілька днів, а іноді й тижнів, у пошуках своєї худоби. А знаходять саме своїх вівець вони легко, бо кожна особина пронумерована кліпсою у вусі.

dsc_0808-blog_profile

4дб знову звернули з кільцевої дороги та взяли курс на ще один напівострів, виключений з головного маршруту. Час дозволяв, а там також було на що подивитись. До речі, це саме той регіон (разом із напівостровом фьордів), куди останнім часом почали припливати білі ведмеді з Гренландії.

dsc_0811-blog_profile

Гори нас уже не дивували так, як із самого початку подорожі, але всеодно не залишали байдужими.

dsc_0812-blog_profile

Потрібно було їхати на 2 тижні – неодноразово повторювали вслух.

dsc_0813-blog_profile

Це була саме та друга ділянка шляху, яка здалася нам моторошною, адже ми зовсім перестали зустрічати автомобілі на дорозі, а людей – тим паче. Здавалося, ми повернулися в ті часи, коли на цьому острові хазяювали лише Тролі, а вікінги ще навіть не заселилися.

dsc_0814-blog_profile

Ми вже й самі давно повірили в Тролів, і навіть більше: кожен день ставили їм пірамідки з каменів. Можливо тому нам так щастило з погодою. Ми знали, що вороже налаштований троль – небезпечний ворог. Сильний і жорстокий, він отримує задоволення, приносячи сільським жителям муки і нещастя, заманюючи людей на жахливу смерть або крадучи сплячих немовлят з дитячих ліжечок. Це підступний брехун, який живе в постійній темряві і нападає на беззахисні села вночі. Найбільше троль боїться сонячного світла, в променях якого він перетворюється на камінь. Якщо троля обдурити, і він забуде про наближення світанку, життя злобної істоти закінчиться.

dsc_0816-blog_profile

Також ісландці вірять у ельфів. Жінки-ельфи, кажуть, надзвичайно красиві та сексуальні. Вони навіть не проти вступити в шлюб зі звичайними чоловіками. Проте у них є тільки один недолік – коров’ячий хвіст.

dsc_0818-blog_profile

Казкової, нереальної краси пейзажі: скелі, лавові поля, яри, льодовики, гейзери, вулкани, криштально чисті річки, озера, водоспади, – і майже вся ця територія абсолютно не заселена людьми. Але хіба може вона бути незаселена?.. Збереглася давня легенда про походження “прихованого народу”. Легенда ця цікава тим, що старозавітні персонажі і події переплетені в ній з ісландською міфологією.

dsc_0820-blog_profile

Отже, одного разу Єва купала у джерелі своїх дітей. Раптом її покликав Бог. Жінка збентежилася і сховала тих зі своїх дітей, які ще не були вимиті. Бог запитав її: “Чи всі діти твої тут?” “Всі”, – відповідала перелякана Єва. Тоді Бог сказав брехусі: “Приховане від мене – і від людей буде приховане.” Заховані діти були відразу ж відділені Богом від інших і стали невидимими. Перед початком потопу Бог загнав їх у печеру і затулив вхід каменем. Від них після потопу і пішли ельфи та інші надприродні істоти.

dsc_0821-blog_profile

Жити вони, за рідкісним винятком, так і залишилися в скелях, вибравши собі найбільш красиві з них. Їхній світ є відображенням світу людей – тільки, за запевненнями експертів, на відміну від простих жителів Ісландії, у ельфів є залізні дороги, зате немає мобільних телефонів.

dsc_0822-blog_profile

Багато, дуже багато міфів та легенд про цю країну, яку ми просто поїдали очима.

dsc_0824-blog_profile

Дорога була місцями не дуже проїздна, тому ми досить довго їхали. І хоча спочатку у нас був план об’їхати весь напівострів, нам стало зрозуміло, що після відвідування наступного пункту, ми найкоротшим шляхом зріжемо, щоби знову виїхати на кільцеву дорогу.

dsc_0829-blog_profile

Перше місто, яке нам трапилося, власне і було нашою метою, адже саме тут знаходиться одна із найкрасивіших гір світу – Кіркьюфетль (Kirkjufell), або – Гора-Церква. Розташована зовсім близько від міста Грюндарфьйордюр на західному березі однойменного фьйорду на півночі півострова Снайфедльснес. Своєю назвою гора завдячує схожості за формою із дахом церкви. Гора набула свої круті схили завдяки водам, які постійно стікають з льодовиків та омивають її.

dsc_0830-blog_profile

Згодом 4дб завітали до бару, який стояв майже навпроти гори, де замовили по чашечці кави. Наш погляд упав на полиці з ромом та віскі, та ціна 250 гривень за 40 грамів якось відбила бажання вживати алкоголь.

20160806_221851_hdr-blog_profile

На цьому ми поставили крапку у виконанні задуманого плану і залишили водоспади та термальні джерела вже на завтра – на передостанній день перебування в Ісландії. Як завжди, ввечері ставало дуже прохолодно, і 4дб взяли курс строго на південь. До Рейк’явіка залишалося 170 км, але ми поки що не поспішали. Підіймався вітер, якого раніше не було, і в першу чергу нам потрібно було знайти затишне місце для ночівлі.

dsc04925-blog_profile

Здавалося, це була нереальна справа. Десь за 50 км ми заїхали в лавові поля, знайшовши покинутий будинок, де нам перебіг дорогу найстрашніший хижак Ісландії – арктична лисиця, або по-іншому – песець. Насправді песець був нам, бо дув сильний вітер, було темніше, ніж ми звикли, а також дуже холодно. Кілька годин ми втратили на пошуки місця, але згодом знайшли збоку від дороги невелику місцину, де можна було втулити два намети. Також було місце обабіч дороги, щоби залишити авто.

20160806_222911_hdr-blog_profile

Намети ледь поставили, допомагаючи один одному, бо вітер зносив їх до чортів. Тримаючи скручені каремати навколо газової горілки, ми навіть спромоглися заварити макарони і не вратити вогонь. Ледве тримаючись на ногах, ми “накрили стіл” ісландським набором і повлягалися спати, переймаючись, аби вітром не позносило намети. А краєвид довкола, як завжди, був прекрасний: біля нас виднівся великий вулкан.

Отже, за 6-й день 4дб подолали близько 600-та км у більш повільному темпі відвідування місць, і під кінець дня круто змінили курс на південь, у бік Рейк’явіка.


День 1й та 2й: Iceland: A Place Of Dreams. Days 1-2

День 3й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 3

День 4й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 4

День 5й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 5

День 7й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 7

День 8й: Iceland: A Place Of Dreams. Day 8

Кращі селфі 4дб в Ісландії: Best 4db selfies in Iceland


P.S.: Коротке відео про подорож: